Кияка некрологМарія ІВАНИЦЬКА,
Інститут філології,
кафедра германської філології
та перекладу

«Прагни не до того, щоб досягти успіху, а до того, щоб твоє життя мало сенс», – таку фразу приписують Альберту Ейнштейну. Ці слова перегукуються із життєвим кредо Тараса Кияка, який щоденно наповнював сенсом не лише своє життя, а й життя всіх тих, хто йшов поруч із ним. Із нестримною енергією працював для України, української науки, української справи й вів за собою, надихав своїм прикладом, спонукав влучним словом. Він покликав до життя низку програм зі співпраці між Україною, Німеччиною та Австрією, наближаючи нас до Європи й популяризуючи Україну – в Україні та за її межами.
Професор Кияк не лише створив і 13 років очолював кафедру теорії і практики перекладу в Інституті філології, він був першим президентом української Спілки германістів вищої школи України, обіймав чимало поважних посад.
А ще Тарас Романович був нашим першим викладачем німецької мови в Чернівецькому університеті. Усі студенти були настільки захоплені його іноземною, його хистом викладача, що вважали себе щасливчиками, які опинилися під крилом харизматичної особистості. Особливо ж, коли як куратор повів нас у Карпати. Виявилося, що йому знайома кожна стежина, він чудово співає й грає на гітарі, знає безліч українських пісень, може годинами невтомно чимчикувати з важким рюкзаком, а потім легко, наче граючись, експромтом складати дотепні вірші про кожного з нас. Такі походи не тільки згуртували наш перший курс і залишилися в пам’яті чудовою згадкою, але й підсвідомо спонукали нас у майбутньому наслідувати свого професора. Чимало випускників нашого курсу працюють нині викладачами, дехто – так само роками водив уже своїх студентів у гори, ми так само намагаємося з усіх сил не лише вчити, але й виховувати в наших студентів патріотизм, допомагати їм зайняти активну життєву позицію.
Тарас Кияк був для кількох генерацій студентів, аспірантів і колег мудрим наставником, а для України – хорошим сином. Його інтелектуально-емоційне поле, наче магніт, притягувало. Ми й досі – частинки цього поля.