Гнат хорошийМіждержавну структуру Ради Європи з унікальними
повноваженнями – Європейський комітет проти тортур (ЄКПТ) – нещодавно утретє очолив доцент ІМВ,
віце-президент Української асоціації міжнародного права
Микола Гнатовський. Комітет поряд із Європейським
судом з прав людини (ЄСПЛ) забезпечує дотримання
закріплених у Європейській конвенції основоположних прав людини.

Про принципи роботи тих, чиїми зусиллями Європа втілює свої цінності навіть там, де про них забувають найчастіше, поговорили з Миколою ГНАТОВСЬКИМ

– Якщо до ЄСПЛ звертаються вже коли права людини порушені, то завдання Комітету запобігати таким порушенням у принципі?
– Наша робота концентрується на статті 3 Європейської конвенції з прав людини. Ця стаття, як неодноразово підкреслював ЄСПЛ, має основоположне значення для демократичного суспільства і захищає людську гідність від найбільш тяжких на неї посягань – катувань, нелюдського або такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання. Досвід показав, що люди, які перебувають в умовах несвободи, опиняються в ситуації підвищеного ризику порушення цієї статті.
У поліції на допиті можуть побити або навіть застосувати методи, що нічим іншим, як катування, і не назвеш. У в’язниці чи виправній колонії насильство та жорстокість персоналу до ув’язнених або між в’язнями подекуди є повсякденною реальністю. Окрема тема – жахливі умови утримання людей: надто обмежений простір, погані санітарно-гігієнічні умови, відсутність медичного забезпечення, загроза заразитися на туберкульоз чи гепатит тощо. У психіатричних закладах, де людей утримують проти їхньої волі, проблему можуть становити як ті самі умови перебування, так і ситуації, коли пацієнтів без дотримання законних процедур та без медичної необхідності зв’язують, фіксують або застосовують електрошок.
Такі проблеми необхідно упереджувати. Для того й створений наш Комітет із його унікальними повноваженнями щодо доступу до закритих установ, усіх приміщень та документації, із правом конфіденційного спілкування з особами, що там утримуються. ЄКПТ намагається виявляти проблеми ще до того, як до них буде привернуто загальну увагу. Якщо виявлено факт, що є або може стати проблемою, Комітет одразу формулює рекомендації, підказує державі, як вийти з такої ситуації.
Тут спрацьовує загальновідомий принцип: завжди легше запобігти, попередити, ніж потім боротися з наслідками.
– Як це працює?
– Після того, як Комітет відвідує державу, він встановлює з нею так званий постійний діалог. Повідомляємо: от у вас такі проблеми, ми рекомендуємо зробити те й те, що ви зробили? Держава мусить відповісти: ми ваші рекомендації виконали чи не можемо виконати, чи у нас є сумніви. Це постійна робота, вона не зупиняється ні на мить. Вона поєднує спеціальні знання з функціонування таких місць, розуміння того, як працює державний апарат, і невпинний діалог. Тут є значна доля дипломатії, ми мусимо відповідним чином розмовляти з владою держави, адже діалог ведеться на високому рівні – з міністрами, іноді з керівниками держав. І при цьому треба розуміти, що Комітет має справу з дуже чутливими питаннями: допустити іноземців у «святая святих» держави, туди, де не має бути сторонніх, – держави пішли на достатньо великі поступки для цього. Мусимо це усвідомлювати і відповідно співпрацювати. Комітет не проти держави – він має тверду позицію, але усвідомлює, що запобігти майбутнім проблемам і вирішити ті, що вже існують, можна лише шляхом співпраці з владою відповідної держави.
– Сил Комітету вистачає на всю Європу?
– Намагаємося робити все, що можемо. Хотіли б встигати більше, мати більше ресурсів і візитів. Наразі Комітет здатний здійснити близько 20 візитів до країн на рік. Кожна така поїздка, програма якої триває від кількох днів до двох тижнів, передбачає відвідування десятків різних місць несвободи. Крім того, щороку проводимо низку «переговорів на високому рівні» з різними державами щодо найбільш гострих проблем, що накопичилися. Із 47 країн Ради Європи приблизно половину ми «охоплюємо» щороку.
– Результати роботи ЄКПТ не є моментальними?
– Так, це тривала, системна робота. Вона може давати негайні результати, але тільки локальні. Комітет створений не для того, щоб концентруватися на окремих випадках чи локальних результатах. Якщо ЄКПТ під час відвідання бачить якусь відверту неповагу до гідності людини, ситуацію, яку треба припинити негайно – у нього є можливість, за Конвенцією, зробити так зване негайне зауваження державі й вимагати терміново усунути ситуацію. Але йдеться насамперед про системні зміни, у тому числі законодавчі. Необхідно мати фізичну інфраструктуру: місця несвободи мають бути нормально сплановані й побудовані, передбачати гідні умови утримання людей, там має працювати достатня кількість добре навченого та мотивованого персоналу. Кожній державі ми пропонуємо найбільш раціональні для неї рішення. Так, вони довготермінові, але ж системні проблеми і вирішувати треба системно. Ситуація поступово змінюється на краще, просто це займає час.
– Пане Миколо, Вас можна зустріти як у високих кабінетах Європи, так і у найпохмурішій її тюрмі. Як витримуєте такий шалений темп життя? Чому Вам це так цікаво?
– Це надзвичайно цікаво – настільки, що забуваєш про все і просто підпорядковуєш цьому життя. Для мене це ще й унікальний досвід. З одного боку, тут я можу застосувати свої знання з міжнародного права – як тлумачити та застосовувати конвенцію, якою було створено Комітет, як він у своїй роботі пов’язаний з діяльністю ЄСПЛ. У нас із Судом постійний діалог, обмін думками: вони беруть стандарти, які ми сформулювали на підставі нашого багатого досвіду – ми використовуємо їхню практику. Це дуже важливо, з точки зору юриста-міжнародника – суперзахопливий процес.
По-друге, для мене відкрилася сфера, яку знав тільки теоретично, а тепер за майже 10 років досвіду в Комітеті вивчив на практиці – місця несвободи. Є люди, людські долі – і немає нічого жахливішого, ніж дивитися на величезну кількість людей, скажімо, у тюрмі, і усвідомлювати, скільки людських життів витрачається намарно. Або ж у психіатрії: тут я для себе відкрив цілий світ, дізнався, як у ній переплетені медичні, юридичні, етичні аспекти.
І по-третє, це дозволило мені займатися іншою улюбленою справою – дипломатією, адже регулярно зустрічаюся з міністрами, послами й керівниками Ради Європи, у рамках якої існує Комітет. Постійні вправи в дипломатії – це теж надзвичайно цікаво. Таке унікальне поєднання – права людини безпосередньо, міжнародне право в дії і дипломатія – робить мене щасливою людиною.
– Останніми роками всі змогли оцінити важливість міжнародного права. А наскільки популярне воно серед студентів?
– Я бачу серед них і майбутніх дипломатів, і майбутніх правників, адже освіта з міжнародного права дає можливість обрати різні кар’єри і в дипломатії, і в юриспруденції. Уже сьогодні серед наших студентів очевидні майбутні дипломати, які за кілька років будуть зірками МЗС. Є палкі, полум’яні правозахисники, які обрали спеціалізацію «Права людини», вони вже працюють у цій сфері і теж мають величезний потенціал. Бачу серед студентів ІМВ і майбутніх адвокатів міжнародного бізнесу, і фахівців, які творитимуть дива у Світовій організації торгівлі, забезпечуватимуть міжнародні інвестиції в Україну. У нас дуже багато гарних студентів, і саме тому маю величезний стимул: чим би я не займався – все одно повертатимуся в Університет.
– Десь серед ваших студентів ховається майбутній Президент України?
–100%!
Спілкувалася
Лариса КІТ

Перед членами ЄКПТ відчиняються двері «найзакритіших» закладів Європи – будь-яких місць несвободи у 47 країнах світу – адже й там людина заслуговує на гуманне поводження. Мандат Комітету поширюється на поліцейські ізолятори, в’язниці, місця утримання незаконних мігрантів, психіатричні та судово-медичні заклади тощо. Це повноваження на доступ без попередження до всіх, кого утримують проти власної волі.
до складу ЄКПТ входять представники усіх держав-членів Ради Європи. Восени Комітет відзначить 30-річчя своєї діяльності, а кількість його візитів перевищує 400.