Шпагін-1Віктор ШПАГІН,
ННЦ «Інститут біології»,
доцент

Творчий доробок Вікентія Беретті, 235-ту річницю від дня народження якого ми відзначатимемо 14 червня, – Головний корпус нашого Університету та Інститут шляхетних дівчат – до сьогодні не втратили свого містобудівного значення для Києва і залишаються одними з основних архітектурних пам’яток нашого міста. Крім блискуче втілених у матеріалі проектів, митець упродовж київського періоду творчості висунув низку базових ідей щодо організації просторів. Так, добре відомо, що під час будівництва головного корпусу Університету В. Беретті пропонував прокласти проспект, який поєднав би Університет та Києво-Печерську Лавру. У разі реалізації цієї ідеї головний будинок Університету міг стати гідним завершенням архітектурної осі проспекту, а монументальність рішення східного фасаду забезпечила б Університетові роль головної домінанти архітектурного комплексу не лише найближчих кварталів, але й усього центру міста.
Зрозуміло, що митець такого масштабу не міг не приділити належної уваги протилежному – західному фасадові університетського будинку. Втім, організація простору перед фасадом з апсидами досі не досліджувалася. Це спробував виправити колектив Ботанічного саду імені академіка В. Фоміна спільно з кафедрою фізіології та екології рослин. Виявлені у результаті архівного пошуку документи дозволили зробити важливий висновок: митець мав намір створити тут ансамбль садово-палацового типу за стилістикою кращих англійських садів XVIII століття. До складу комплексу мали увійти Головний корпус університету і Ботанічний сад.
В. Беретті як архітектора насамперед цікавило створення гідного середовища для головної будови Університету. Для цього з композиції англійського саду достатньо було взяти лише один, центральний її елемент – відкритий до неба припалацовий  простір. Композиція такого простору в англійських садах порівняно проста: до фасаду палацу, створеного незмінно у класичному стилі, прилягає луг, який спускається в обрамленні дерев униз до озера, що стилізувало ріку, а потім має більше чи менше продовження за водною гладдю. Для такого рішення у розпорядженні митця були всі необхідні складові – і величний будинок палацового типу в класичному стилі, і його розташування на верхній точці пагорбу (тоді це місце називали Університетською гіркою), і схил від палацу вниз на відстань, достатню для того, щоб створити глибинний луговий простір, який відповідав би монументальності західного фасаду головного будинку Університету. Але забракло головного – підтримки з боку царського уряду. Таким чином, ця просторова ідея митця залишилася нереалізованою.
Для того, щоб перевірити актуальність ідеї архітектора зі створення припалацового простору перед західним фасадом з апсидами, ми виконали комплекс проектних робіт, зокрема,  3D-моделювання припалацової зони. Результати дослідження опубліковані у наукових збірках, представлені на щорічному огляді-конкурсі «Премія Національної спілки архітекторів України 2016». Для реалізації такого варіанту достатньо було б переміщення максимум 20 000 м3 ґрунту згідно зі схемою, показаною на фото.
Як видно з наведених фото, ландшафтні ідеї Вікентія Беретті не втратили своєї актуальності, а реалізація їх сьогодні дозволила б перетворити паркову частину Ботанічного саду на місце, варте величі головного корпусу Університету.
Втім, проблема – у багатоповерхових житлових будинках, нещодавно зведених навколо Ботанічного саду. Строкатість фасадів цих споруд несе загрозу домінуванню головного корпусу Університету у припалацовому просторі. Наразі Червоний корпус, завдяки своїй монументальності, ще здатний перемогти у такій «боротьбі». Однак можлива поява в оточенні саду ще декількох багатоповерхівок змістить баланс не на користь останнього, і тоді перспектива створення тут припалацового простору стане настільки ж нереальною, як і реалізація ідеї митця щодо організації просторів перед головним фасадом Університету.

з історією Університету також тісно пов’язане ім’я сина Вікентія Беретті – Олександра. Саме йому довелося завершувати будівництво Головного корпусу у 1842 році, коли помер батько. Академік архітектури (1840 р.), педагог Олександр Беретті впродовж 18 років викладав в Університеті Святого Володимира. Серед найбільш відомих проектів, втілених у життя Беретті-молодшим, – будинок Анатомічного театру Університету (нині – Національний музей медицини України), корпус Першої Київської гімназії (сьогодні – Гуманітарний корпус КНУ), будівля Астрономічної обсерваторії Університету та інші.
200-й день народження видатного архітектора Олександра Беретті університетська спільнота відзначила дискусією на тему «Олександр Беретті – архітектор і людина». Про цікаві факти з його життя розповіли співробітники Музею історії КНУ та Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам’яток історії.