page_1“Кінець епохи пізнього заліза” – книга арт-критика Костянтина Дорошенка, яка нещодавно вийшла у видавництві Laurus. Це збірка статей про мистецтво, культуру і суспільство, написаних автором з 1990-х по 2013 рік. Автор статей Костянтин Дорошенко та директор видавництва Laurus Поліна Лаврова завітали із презентацією до КНУ імені Тараса Шевченка. На зустріч зійшлося чимало студентів, зокрема інституту філології та філософського факультету.
Автором предмови став відомий український письменник Любко Дереш. Розповідаючи про книгу, він пише: “Кінець епохи пізнього заліза” Костянтина Дорошенка — це виплеск, викид, випад. Це па, від якого в когось від неоднозначності щодо політкоректності задрижать коліна, у когось невротично, по Фройду, засмикається око, а хтось волаючи “Браво!”, жвакуватиме себе заздрісними думками в бажанні переплюнути автора стилем, ерудицією і переконливістю думки”.
Ми вважаємо, що живемо в часи космосу і новітніх технологій? А книга Костянтина нагадує, що з погляду археологічного датування епоха пізнього заліза триває досі. Автор ретроспективно розглядає культурний простір України за останню чверть століття.
Костянтин розповідає про те, як створювалася книга: “Ідея книги належить молодому арт-критикові Андрію Боборикіну. Побачивши чималий архів моїх публікацій за двадцять років, він запропонував видати в збірці те з нього, що становить інтерес з точки зору описання та осмислення культурних явищ зовсім недавньої, проте, як виявляється, вже забутої нашої історії. Мистецький, культурний процес – річ бесперервна. Завдяки цій книзі читач матиме уявлення про те, що відбувалося на цій території, краще уявлятиме, яке коріння мають нинішні події. Та й про те, що таке бути критиком. Бо критика – не мистецтвознавство. Вона потребує особистої позиції”.
Такої позиції Костянтину Дорошенку не забракне, адже він український арт-критик, куратор сучасного мистецтва, медіа менеджер, радіоведучий розмовної радіостанції «Радіо Вести» (Україна), один з п’яти найвпливовіших українських арт-кураторів і десяти провідних арт-критиків України 2000-х, за версією журналу “Art Ukraine”.