14022327_275491129499973_4801932198270641361_nВалерій Шмигельський (21.08.1980 – 05.06.2016), юрист за фахом, у 2001 році завершив навчання у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а вже з 2014 року пішов воювати добровольцем за незалежність своєї держави від новітніх російських найманців. Cлужив Валерій Шмигельський офіцером по боротьбі з корупцією у Вінницькому зональному відділі військової служби правопорядку, тому й вважав захист державних інтересів своїм безпосереднім обов’язком.

Воювати в зоні проведення антитерористичної операції – складно, але Валерієві вдавалося залишатися розсудливим і мужнім. Спогади бойових побратимів і друзів-правозахисників суголосні в тому, що Валерій був скромним і сильним духом воїном, який не втрачав витримки й самовладання. Обставини полону якнайкраще виявляють саможертовність і відчайдушність Валерія Шмигельського. Бо ж і справді, офіцер добровільно погодився на участь у переговорній групі, щоб разом із Іваном Без’язиковим та Євгеном Мандажі забрати тіла загиблих українських вояків із-під с. Степанівки; Валерій мав можливість покинути товаришів-парламентерів, яких захопили бойовики, проте залишився з бойовими побратимами; міг би при нагоді звільнитися з полону раніше, але пожертвував цим шансом на користь Євгена Мандажі, який одружився незадовго до війни…
Тривожний час у полоні – то чотири місяці невизначеності, витримки й титанічних зусиль рідних і друзів, щоб повернути Валерія Шмигельського додому. За той час його дружина Алла обійшла безліч установ, а один із синів навіть захворів від постійних хвилювань за тата…
Після визволення Валерій Шмигельський волів не згадувати про перебування в полоні бойовиків, проте не зосереджувався лише на власних інтересах, прагнув допомогти й іншим українським родинам якнайшвидше побачитися з рідними, утримуваними силами незаконних збройних формувань на території Донецької й Луганської областей. Як свідчить Олег Веремієнко, правозахисник і адвокат, невдовзі після звільнення Валерій Шмигельський активно долучився до роботи адвокаційної групи з визволення військовополонених. А ще по якімсь часі Валерій знову на три місяці вирушив у зону АТО, на час фатальної аварії офіцер саме перебував у нетривалій відпустці…
Трагічна загибель Валерія Шмигельського в ДТП, яке скоїв у ніч із 4-го на 5-те червня 2016 року іноземець, вражає навіть сторонніх до цієї родини осіб, а друзі та рідні Валерія й за рік по тому не можуть повірити, що втратили близьку людину назавжди. Алла Шмигельська згадує, що звістка про загибель чоловіка знагла увірвала їхні сімейні плани й мрії про подальше щасливе життя.
Доки ж правоохоронці займаються розслідуванням смертельної дорожньо-транспортної пригоди, сучасникам варто не забувати підтримувати родини воїнів, які загинули за мир і спокій в Україні. Добрі слова, думки й спогади про захисників нашої держави не тільки формують громадянську позицію, а й примножують добру пам’ять про національних героїв, незалежно від того, чи визнані вони офіційною владою.