sahaЛариса Кіт

У серпні 2014 року в фойє Головного корпусу Університету з’явився плакат із зображеннями перших добровольців – вихованців КНУ, які боронять країну на Сході. Серед них – Олександр Приходін, нині співробітник групи технічних засобів НМЦ організації навчального процесу.
Сашкові налаштування пам’ятає кожен комп’ютер у нашій редакції, як і в багатьох кабінетах Червоного корпусу, адже спочатку він працював у відділі, що опікувався цим неслухняним парком. У батальйоні «Азов», де служив Олександр Приходін, було чимало представників таких мирних професій – історики, айтішники, інженери, викладачі, бізнесмени, студенти й аспіранти. Один навіть відпрошувався «з війни» на кілька днів для захисту кандидатської. Були футбольні «ультраси» з різних ворогуючих клубів, які уклали мирову на час війни. Більшість бійців походженням зі Сходу України та Криму.
Сашко також народився на сході України у місті «науки і технологій з потужними підприємствами» – Сєвєродонецьку, так його тоді називали. Достатньо різко сприйняв зміну порядків на Донбасі з початку «лихих 90-х», сім’я змушена була переїхати до Києва, покинувши власне підприємство і житло. Школу закінчував уже в Києві, потім навчався на географічному факультеті, став співробітником нашого Університету. Нині Сашко живе в гуртожитку…
Уперше відчув себе захисником, коли дізнався про побиття студентів, вийшов на Майдан і став тією краплинкою в океані, який вирував, відстоював і переміг «злочинну владу». Після анексії Криму вирішив, що й тут не може лишатися осторонь.
– Я маю моральне право захищати свою землю від окупантів, – пояснює сьогодні свій крок Сашко. Він брав участь уже в перших боях добровольчого батальйону «Азов», який пізніше приєднався до Нацгвардії. Не раз потрапляв під обстріли й переслідування, виконував розвідувальні завдання. Був серед тих, хто звільняв Маріуполь у травні 2014-го, отримав статус учасника бойових дій. З волонтерами неодноразово їздив у Піски та Щастя. На війні обійшлося без поранень. А от із часів Майдану їх лишилося кілька.
Він не вважає себе героєм –  швидше, почувається частинкою великого цілого. На думку Олександра Приходіна, кожен чоловік має внутрішній обов’язок перед своєю землею і своєю сім’єю.