DSC_6801Центр комунікацій

В історії кожного народу є події, які, попри реальну матеріальну поразку, перетворюються на духовну перемогу, стають поштовхом до формування національних міфів, джерелом натхнення для багатьох поколінь митців, фундаментом інтегруючої колективної пам’яті громадян.
98 років тому за 130 км на північний схід від Києва, неподалік залізничної станції Крути мала місце подія, якій судилося стати легендою. Частиною цієї легенди були і студенти Київського університету.
І хоч бій під Крутами закінчився відступом українських частин, вони затримали ворога на довгі чотири дні, дозволивши Центральній Раді укласти Брест-Литовський мирний договір, який засвідчив міжнародне визнання української незалежності і наших кордонів.
Про події тих днів і роль у них студентів університету Святого Володимира розповідає декан історичного факультету, професор ІВАН ПАТРИЛЯК:

- У першій декаді січня 1918 року прислані з Росії війська під загальним командуванням В.Антонова-Овсієнка  захопили значну частину українських міст на сході та південному сході УНР (Харківська, Катеринославська і Полтавська губернії), націлюючи свій похід на Київ. Командування операцією із захоплення української столиці здійснював колишній офіцер імператорської армії М.Муравйов.
В умовах фактичної війни Радянської Росії проти УНР її керівництво не виявляло належної рішучості та послідовності, як того вимагав поточний момент. Із майже 300 тисяч військ, які були українізовані навесні й влітку 1917 року, на початку 1918 року залишилося близько 15 тисяч. Фатальним у цьому сенсі став «Закон про утворення українського війська», прийнятий Центральною радою 16 січня 1918 року. Він передбачав повну демобілізацію кадрової армії (і це в умовах війни!) й оголошував про початок роботи над створенням української міліції (ополчення). Молода республіка опинилася перед загрозою цілковитого знищення…
DSC_9902Рятуючи Україну

Спостерігаючи за безпорадністю політичних і військових лідерів, патріотично налаштована молодь почала діяти з власної ініціативи. 18 січня 1918 року в Університеті Святого Володимира відбулися студентські збори, за підсумками яких було ухвалено рішення створити студентський курінь Січових стрільців. Вступ до куреня був добровільним, приймали не лише студентів, але й учнів старших класів Київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. За кілька днів було сформовано дві сотні студентського куреня.
Загальну чисельність українських військ під станцією Крути сучасні вчені оцінюють в діапазоні від 800 до 1065 осіб, на озброєнні яких було 18 кулеметів і одна гармата. Радянське командування «перекинуло» під Крути суттєво більші сили – до 6 тисяч солдат та матросів. На озброєнні  наступаючих, за оцінками вчених, було щонайменше 10 гармат і 50 кулеметів.
Бій розпочався 29 січня 1918 року близько 10-ї години ранку і тривав близько десяти годин.
Потрібно сказати, що оборонці станції вели доволі дошкульний кулеметний та артилерійський вогонь, який змушував противника постійно відступати, поповнювати свої ряди резервними частинами й поновлювати наступ. Про інтенсивність і запеклість сутичок свідчить кількість втрат. Українські підрозділи за день бою втратили близько 250 старшин і козаків убитими та пораненими, втрати наступаючих радянських військ лише убитими склали близько 300 осіб.
Фатальною для оборонців Крут стала перевага противника в артилерії. До того ж, ближче до вечора потяг із єдиною українською гарматою залишив «фронт», тимчасово «відкривши» рух залізничною колією.
Помітивши це, радянські підрозділи перейшли до повномасштабного наступу. На українських позиціях швидко вичерпалися боєприпаси. Командування більшовиків ввело в бій підкріплення – петроградських, московських і тверських червоногвардійців. Радянський бронепотяг матроса Полупанова увірвався на станцію Крути й почав упритул     обстрілювати позиції оборонців.
За таких обставин сотнику Аверкію Гончаренку не залишалося нічого іншого, як віддати наказ про загальний відступ. Однак сам сотник перебував разом з юнаками військової школи праворуч від залізничного насипу, а студентська сотня, яка оборонялася ліворуч від залізниці, вчасно наказ про відступ не отримала. Таким чином, правий фланг оборони відступив у напрямку штабного ешелону (при цьому юнаки забрали всіх своїх убитих, поранених і кулемети), а лівий (де була студентська сотня) продовжував ще деякий час обороняти свої позиції і навіть спробував перейти у контрнаступ, ведучи рукопашний бій із противником. Коли студенти врешті-решт отримали наказ про відступ, було вже темно, й одна студентська чота (очевидно, заблукавши) вийшла на станцію Крути, яка вже була зайнята противником. Інші три чоти студентів разом із «вільними козаками» та іншими підрозділами, що обороняли лівий фланг, щасливо добралися до штабного ешелону й переїхали на станцію Бобрик.
Трагедія сталася із чотою, яка заблукала і вийшла на станцію Крути. 36 студентів, гімназистів та офіцерів потрапили до полону. Розлючені запеклим опором українських підрозділів, червоногвардійці та матроси 30 січня 1918 року розстріляли 27 полонених прямо біля залізничної станції. За свідченнями очевидців, над полоненими перед розстрілом знущалися, однак не зламали їхнього духу. Коли хлопців вели на страту, гімназист Григорій Пипський почав співати національний гімн, його підхопили інші бранці.
Студентська сотня в трагічних подіях під Крутами втратила 12 побратимів убитими в бою, 35 – пораненими, 29 – розстріляними і замордованими, 7 – полоненими. На жаль, сьогодні відомі лише 27 прізвищ з усіх полеглих і розстріляних студентів та гімназистів.

Вони книжки
змінили на гранати

19 березня 1918 року, коли Центральна рада за допомогою Німеччини та Австро-Угорщини зуміла відновити свою владу в Україні, відбулося урочисте перепоховання тіл розстріляних під Крутами студентів на Аскольдовій могилі в Києві. Прощаючись із юними захисниками Вітчизни, голова Центральної ради Михайло Грушевський у поминальній промові виголосив: «Dulce et decorum est pro patria mori! Солодко і гарно вмерти за отчизну – каже Горацій, поезії якого були шкільною книжкою тих, кого тепер ховаємо. Солодко і гарно! Се затямили вони – і не опустили тієї рідкої нагоди, яку давала їм нинішня велична хвиля відбудування нашої держави і охорони вільностей і прав нашого трудящого люду. (…)»

Сьогодні, майже сотню років потому, цю боротьбу за незалежність України продовжують нащадки героїв Крут… І знову серед них десятки студентів, викладачів і співробітників Шевченкового університету, яким так само довелося «книжки змінити на гранати».
29 січня 2016 року, вшановуючи пам’ять полеглих під Крутами героїв, студенти, курсанти, викладачі і співробітники Університету на чолі з ректором Леонідом Губерським поклали квіти до Пам’ятного хреста Героям Крут на Аскольдовій могилі, окрема делегація від Університету відвідала місце бою під станцією Крути.