9Саме цей музичний колектив виконав легендарного «Щедрика» на його 100-літній ювілей у стінах Шевченкового університету. Сьогодні народна хорова капела «Дніпро» –  не лише один із найдавніших співочих осередків України, а й прямий нащадок хору студентів Університету Святого Володимира. Того самого,  який першим виконав твір Миколи Леонтовича, що згодом розлетівся світом як найвідоміша різдвяна пісня планети.
«Щедрик» досі залишається візитівкою колективу, його улюбленим твором, який неодмінно включають до кожної концертної програми. Про історію та сьогодення капели «Дніпро» нам розповіла її художній керівник Ірина ДУШЕЙКО.

Пісня, приречена на успіх

Микола Леонтович не помилився з вибором колективу для прем’єри свого твору. На той час хор студентів Університету Святого Володимира був найпотужнішим в Україні, хоч він і не належав до професійних. Майже ровесник самого Університету (перший хоровий осередок тут створено 1843 року), хор виступав як церковний, а от за часів Миколи Лисенка почав дедалі більше перетворюватися на світський, виконував українські пісні.
Тож «Щедрик» органічно вписався в репертуар хору, яким на той час керував Олександр Кошиць. Прем’єра пісні 25 грудня 1916 року була тріумфальною: «Щедрика» 16 разів співали на біс. Його виконували на всіх гастролях хору в Європі та Америці. За спогадами Олександра Кошиця, виступи хору викликали справжній фурор у США, Мексиці, Канаді, Бразилії. На одному з фото тих часів хор співає на переповненому 30-тисячному стадіоні.
Однак від 1917 року колектив більше не міг працювати в Україні. Після гастролей композитор з хористами залишаються в Західній Європі, згодом переїздять до Америки.
Мистецькі будні

Аж до закінчення Другої світової війни в історії Університету нічого не відомо про хоровий колектив. Лише 1946 року він відновив свою роботу. Є навіть живий свідок тих часів: хорист Марат Васильович, який співає ще з того часу. Назву «Дніпро» хорова капела отримала 1964 року, як і звання народної.
Сьогодні нащадки славетного колективу співають на концертах різноманітних пісень: і класику, і народні пісні, і сучасні, оригінальні обробки. Так, для гастролей у Франції підготували композицію на пісню Едіт Піаф «Я ні про що не шкодую!», де хор звучить як оркестр. Для солістки Аліни Ананко французька мова – не проблема, адже вона випускниця Інституту філології КНУ. До 23-ї річниці Незалежності України учасники капели взяли участь у флешмобі «Там, де пісня ніколи не звучала»: заспівали «Я піду в далекі гори» на залізничному вокзалі Києва. Запису ролика передувала копітка студійна робота і монтаж відео.
Минулої осені хористи спробували себе в латиноамериканському співі разом з іменитими музикантами з Еквадору. Два місяці українці готували латиноамериканські твори: складне переплетіння звуків, абсолютно незвичні ритми спантеличували й заворожували водночас. Результатом став потужний майстер-клас з еквадорськими колегами та велелюдний концерт у Мистецькому салоні.
Хорове мистецтво специфічне, стверджує Ірина Душейко, воно не для всіх. Хоча в деяких країнах дуже популярне. Так, у Прибалтиці більшість дітей змалечку співає в хорі.
На звучання хору впливає не тільки акустика місця, а й багато інших факторів. Погода і самопочуття хористів, фаза місяця і настрій публіки. Сторонні звуки, що можуть увірватися до звучання твору. Заплаче десь дитина чи почнуть бити дзвони – і хору треба реагувати миттєво і синхронно. Адже це – великий живий організм, який, за зізнанням Ірини Душейко, несе окрему енергію життя.