Історія Лекторію для юних хіміків триває у КНУ вже дев’ятий рік поспіль. Цьогоріч 45% першокурсників Хімічного факультету – його слухачі. А за всі роки роботи проєкт привів до авдиторій Університету вже не одну сотню потенційних студентів. Про те, як усе починалося і чому хімія тут завжди «на дотик», розповідають ідейні натхненники
й незмінні прометеї проєкту, доценти Хімічного факультету КНУ
Ольга Хиля та Демид Мілохов

– Як виникла ідея Лекторію для юних хіміків?
Свого часу ми розпочали активну роботу з молоддю: провели декілька днів відкритих дверей, тематичні екскурсії на прохання вчителів, виїзди в науково-практичні школи ліцеїв природничо-математичного напряму, дні науки – і так кілька семестрів. Це показало, що на етапі найактивнішого періоду пізнання втрачається найцінніше – можливість задовольнити природну цікавість учня, навчитись ставити питання та шукати відповіді на тисячі «чому?» і «як?», а шкільним вчителям бракує авдиторного часу, щоб занурюватися в цікаві теми глибше, ніж дозволяє навчальна програма.
Тоді й з’явилася ідея: а чому б не зробити щотижневі лекції для школярів? Почали з кількох зустрічей – і дуже швидко зрозуміли, що це працює. Так сформувався повноцінний навчальний план, який нині налічує 40–50 тем.
Розпочинали ще до карантину: щотижня з п’ятої вечора, заняття тривали інколи по три години. І це ніколи не були «сухі» лекції.
– Тобто експерименти були від самого початку?
Абсолютно. Ідеологія Лекторію – показати зв’язок хімічної теорії з реальним життям: промисловістю, біологічними процесами, повсякденними речами. Усі заняття супроводжувалися демонстраційними дослідами – часто авторськими. Ми хотіли, щоб діти зрозуміли: хімія всюди. І що вона не «страшна», а потрібна, навіть якщо ти не станеш хіміком. Принаймні для того, щоб прочитати склад ліків або продуктів і не вірити псевдонауковим страшилкам.
– Для багатьох це була перша лабораторія в житті?
Так. Часто діти вперше побачили пробірку саме в нас, адже не секрет, що у багатьох школах хімічні кабінети фактично зникли. Після лекцій навколо лабораторного столу ще довго збиралися маленькі групи, слухачі мали змогу повторити дослід, поставити запитання – і це було найцінніше. Видно було, як народжується справжній інтерес.
– Які досліди справляли найбільше враження?
Усе, що спалахує, вибухає або «вивергається», завжди викликає вау-ефект. Але були й складніші речі – наприклад, левітація надпровідників за температури рідкого азоту. Коли зразок буквально зависає в повітрі, це перестає бути абстракцією з підручника чи відео з японським потягом. Діти могли не лише побачити, а й взяти участь у досліді.
Поступово ми зрозуміли: одного лекційного формату замало. Так з’явилися практикуми. Ми перейшли до окремих практичних занять, особливо після карантину. Онлайн-лекції залишили для теорії, а практикум зробили очним і максимально безпечним. Формат такий: до 150 учасників розподіляються між кількома лабораторіями, далі – на малі групи по 3-4 особи з персональним консультантом. Це дозволяє працювати індивідуально й водночас масштабно.
– Як працювалося Лекторію під час карантину?
Перехід в онлайн-формат став окремим випробуванням для нашого проєкту: від проблем з логістикою до запису дослідів на відео. Адже це зовсім інший масштаб і подача матеріалу, ніж на велику авдиторію, довелося опанувати формат озвучування і монтажу відео. Робота могла тривати цілодобово, однак щотижня ми записували й викладали нову лекцію з дослідами. До переглядів відео залучалися до 300 учасників (у нас була реєстрація).
– Тоді ж стали помітними й ваші дописи на фейсбуці з розділу «Цікава хімія», де, наприклад, цитрус чи шампанське розглядалися з точки зору хімії.
Так, багато чого можна розповісти про начебто прості на перший погляд речі. Скажімо, як пахне мандаринка, чому вона помаранчева, яка від цього користь, про деякі цікаві складові – вітаміни чи біомолекули, що незвичайного можна з тим цитрусом зробити.
До речі, з таких питань виникла ідея створити окремий розділ роботи Лекторію. Це науково-популярні публікації, що будуть цікаві і школярам, і дорослим – і дотичним до хімії, і недотичним.
– Хто може стати консультантом Лекторію?
Не лише викладачі, а й студенти. Для них це важливий досвід – і комунікативний, і професійний. Вони вчаться разом із нами навчати та зацікавлювати, працювати в команді. Звісно, що ми готуємо їх до цього, проводимо спеціальні тренінги. Важливо, що різниця у віці зі школярами невелика, тож контакт виникає легко. До того ж такий досвід та набуті Soft skills корисні й для майбутніх грантів, і для академічної мобільності.
– Яка ваша цільова авдиторія?
Переважно старшокласники – 9-11 класи, але приходять і молодші школярі. Був навіть п’ятикласник, який кілька років поспіль відвідував Лекторій, а тепер став студентом і переможцем міжнародної хімічної олімпіади. Є діти, які ходять до нас роками – і потім ми зустрічаємо їх уже в університетських авдиторіях.
– Географія проєкту теж розширилася?
Так. Якщо спочатку це був Київ і область, то тепер на суботні практикуми приїжджають з Одеси, Сум, Черкас, Хмельницького. Навіть у найскладніші часи – з повітряними тривогами, без світла – заняття відбувалися, зокрема й у сховищах.
– Чи бачите ви реальний результат своєї роботи?
Безперечно. Цьогоріч майже половина першокурсників Хімічного факультету – наші слухачі. Хтось іде в медицину, хтось вивчає біологію чи обирає інші галузі, але базове розуміння хімії в них уже є. А головне – є інтерес і критичне мислення.
Лекторій для юних хіміків давно переріс формат гуртка. Це цілісна освітня система – з лекціями, експериментами, практикумами, підготовкою вчителів і відкритими онлайн-ресурсами. І, здається, найважливіше тут не формули й реакції, а момент, коли в очах дитини з’являється щире захоплення наукою.

Спілкувалася Лариса КІТ