Своїми спогадами про Alma mater на честь 185-річного ювілею Університету поділився Академік-секретар
Відділення фізики і астрономії НАН України,
академік НАН України Вадим Локтєв

Нещодавно, вчергове перегортаючи сторінку університетського календаря, звернув увагу на число 185. І це не дивно, адже Київський національний університет імені Тараса Шевченка, де я провів прекрасних п’ять років молодості, саме цього року відзначає 185-річний ювілей.
Водночас, поточний рік є 50-м після закінчення мною університету і 55-м після того, як я перетнув поріг його червоного корпусу. Я став студентом радіофізичного факультету найкращого вищого навчального закладу України, а він – моєю alma mater, чим я пишаюсь. Додам лише, що у 5-му семестрі, перед розподілом студентів по спецкафедрах, я, бажаючи стати теоретиком, подав заяву про перехід на фізичний факультет.

Мені пощастило з викладачами, адже на той момент мені читали – Володимир Стрижевський (класична електродинаміка), Кирило Толпиго (теоретична механіка), Адольф Федорченко (термодинаміка), Олександр Давидов (додаткові розділи теоретичної фізики), який пізніше за рекомендацією Адольфа Федорченка керував моїм дипломом, а згодом взяв в аспірантуру. Варто також відзначити Соломона Пекара (квантова механіка), Михайла Дейгена (теоретична радіоспектроскопія), Михайла Кривоглаза (теорія функцій Гріна), Віктора Ораєвського (теорія плазми), Ісаака Дикмана (теорія твердого тіла), Володимира Сугакова (квантова електродинаміка), Оксану Томасевич (теорія відносності).

Усі вони були не тільки знаними лекторами, а й видатними науковцями, лекції читали за сумісництвом, бо працювали у штаті АН УРСР, у них було чому вчитися. Через таке їхнє включення у навчальний процес зв’язки університету і академії були дуже міцними, ефективними і взаємовигідними – до професійної роботи готувалися кваліфіковані кадри, а університетські викладачі перебували у постійних контактах зі значними фігурами тогочасної науки. Прослухавши всі лекції і здавши всі іспити, молода людина, як показує досвід, була непогано підготовлена навіть до самостійної роботи. Навичкам самостійності, а головне – отриманим фаховим знанням я зобов’язаний 5-річному навчанню в університеті, за що йому дуже і дуже вдячний. До того ж, атмосфера на факультеті була доброзичливою і вимогливою, а нас привчали до відповідального ставлення і до роботи, і до колег. Можу стверджувати, що університет вчив і навчив нас не тільки фаху, а й виховував як громадян.
185 років для такої, певен, живої системи, як університет, – багато це чи мало?
Чи є засоби або способи запобігання неминучому старінню? Відповідь буде однозначною. Так!
Це невпинне омолодження! У вас існує постійний притік молоді, який щороку поповнює новими обличчями структурні підрозділи. Образно кажучи, молодь насичує вас стовбуровими клітинами, породжуючи, з одного боку, центри живлення, або виробництва нової енергії, яка сприяє поглинанню і закріпленню спочатку незрозумілих, а згодом очевидних знань, розвиткові прогресивних, раніше невідомих ідей і поглядів, а також відходу у небуття старих. З іншого боку, нова кров продукує появу і власних джерел нестандартних, оригінальних думок, неочікуваних способів розв’язку фізичних і математичних задач, створення нових концепцій, проникнення у сфери, які ще недавно вважалися недосяжними. Згадайте історію виникнення квантової механіки – її ідеї народжувалися і закріплювалися у головах лише дуже молодих людей, вчорашніх студентів. А якщо так, тобто дивергенція додатна і стаціонарний притік нових клітин не припиняється, то хочете ви або ні, явища старіння гальмуються, а на гранично великих проміжках часу – анулюються і зникають взагалі. Як неодноразово зізнавався великий фізик, відкривач атомного ядра Ернест Резерфорд, «я відчуваю себе молодим, оскільки вчу молодь». Тож співробітники університету, а за ними і університет, як жива істота, запобігають явищам старіння, завдяки самій суті свого буття, через неперервне відновлення «робочого тіла», і можна побажати, щоб у цього невпинного процесу, як і у козацького роду, не було переводу!
Насамкінець, від імені фізиків і астрономів Києва і України дозвольте привітати всіх студентів і співробітників Університету з чудовою річницею, а Київському національному університету імені Тараса Шевченка – дому, в якому я щасливо жив і вчився цілих 5 років, побажати і наступні 185 років залишатися далеким від старості і таким самим бадьорим, працьовитим і потрібним усім нам, нашій рідній Україні!