Gorbenko_3Святослав Горбенко (26.12.1994 – 03.10.2014), 19-річний захисник Донецького аеропорту, студент декількох ВНЗ одночасно (Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, згодом – Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна й навчання на військовій кафедрі при Харківському танковому училищі), воїн Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».

Святослав – ім’я непросте, таким за часів Київської Русі нарікали нащадків князівського роду. Вочевидь, і Святослав Горбенко успадкував воїнський дух і звитягу, бо ж предками юнака були безстрашні козаки-запорожці, литовські лицарі й польська шляхта. Ім’я «Святослав» відлунює Сергієві Горбенку з трагічного 06 жовтня 2014 року, відколи батькові повідомили про ймовірну загибель сина. Улюблені книги, гітара й інші речі вже ніколи не дочекаються хороброго юнака в стінах осиротілого батьківського дому… Родині Горбенків лишаються тільки пам’ять, дяка людська, синовий погляд зі світлини у вітальні, пломінь поминальної свічі та білі хризантеми поруч зі Святославовим знімком.
Наразі у двох навчальних закладах, де навчався юнак (у Полтавському міському багатопрофільному ліцеї імені Івана Котляревського та Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна), відкрито пам’ятні дошки новітнім захисникам України. У когорті бійців – і сам Святослав. У КНУ імені Тараса Шевченка, а саме звідси студент вирушив добровольцем на бойові тренування, одну з навчально-лінгвістичних аудиторій названо на честь Святослава, запроваджено премію для студентів-японістів та спортивні змагання з прикладного багатоборства для молоді імені Святослава Горбенка. Але всі ці заходи, як і перші офіцерські погони та нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту», дісталися Святославові посмертно.
Світлини з тих часів промовистіші від слів: ось Святослав у військовому строї на тренуваннях – погідний і впевнений погляд, а всім бідам іще можна зарадити; поруч – знімок із часів героїчної оборони Донецького аеропорту, коли в очах юнака вже просвічуються кількаденна втома, тривога за бойових побратимів і рідну землю, яку віддано боронить кожен із «кіборгів».
Святослав захоплювався історією, тож сповна усвідомлював небезпеки й загрози, які несуть Україні озброєні загони новітніх ординців. Розумів юнак і тягар відповідальності звитяжців, які стають на захисті рідної землі. Тамара Дергай, класний керівник Святослава, згадувала, що він іще школярем «дуже болісно сприймав усе, що стосується історії нашої держави».
Жодні формальності не зупинили б хлопця, коли після недовгих навчальних тренувань у військовому навчальному центрі «Десна» Святослав із побратимами вирушав на фронт. Коли батько востаннє, як виявиться згодом, зміг поспілкуватися з сином, усвідомив рішучість Святославових намірів, бо ж «відчув ту спокійну чоловічу, не юнацьку мудрість, якою він керувався». І батько не став на заваді, хоча нічого б так не бажав, як уберегти життя сина.
Тільки молодечі затятість і відданість – незнищенні, тільки юнацькі поривання прислужитися там, де навіть досвідчені воїни відступають чи поступаються місцем отаким-от юнакам-відчайдухам, – невичерпні. І все це з гіркотою втрати підсумує в «Книзі пам’яті полеглих за Україну» Сергій Горбенко: «Молоді менше думають про родину і рід, вони вірять у своє безсмертя й не чекають смерті. Тому молоді і є найвідчайдушнішими й найгероїчнішими солдатами»…
Один із бойових побратимів Святослава згадував, що той прагнув не проливати кров надаремно, а мріяв про цілковите звільнення України. Життя студента завчасно обірвалося 03 жовтня 2014 року в запеклих боях за Донецький аеропорт, при спробі порятувати пораненого побратима.
Шлях звитяги Святослава Горбенка суголосний юнацькому подвигові захисників Крут, його боротьба продовжує лицарські традиції кількох поколінь його предків, а сучасників надихає на творення новітньої героїчної й переможної історії України.