Bohdan3Одним із ad hoc консультантів
першого повнометражного фільму про Василя Стуса «Заборонений»,
який вийшов в український кінопрокат
5 вересня, став випускник ІМВ Богдан Токарський. Отримавши диплом
магістра міжнародного права, Богдан продовжив навчання на факультеті сучасних та середньовічних мов
кембриджського університету, а цього літа захистив там докторську
дисертацію, присвячену творчості Василя Стуса. Про тих, чиїми голосами звучить українська у коридорах
Кембриджу, про поетичні й театральні проекти тих, хто доносить Україну світові, поговорили з
Богданом ТОКАРСЬКИМ

– Наскільки часто можна почути українську мову в Кембриджі?
– Кембриджський університет складається з багатьох інституцій і 31 коледжу. Серед них є центр Кембриджських українських студій, заснований ще либонь у 2008 році доктором Рорі Фінніном. Минулого року я викладав там курс україністики 14 студентам, більшість із яких були британцями (і одна італійка). Паралельно зі мною ще четверо осіб писали торік докторські дисертації з української тематики. Крім того, наш центр проводить чимало цікавих заходів для широкого кола людей, які відкривають для себе Україну.
– На Вашу думку, чому британців зацікавила тема Вашого дослідження?
– Їх насамперед зацікавила історія Василя Стуса – видатної, але мало відомої у Великій Британії особистості. А мій інтерес якраз у тому й полягав, щоб відкрити для них цю важливу тему в історії української культури й літератури. Я зацікавився нею ще будучи юристом-міжнародником, а історія Василя Стуса дуже пов’язана і з правами людини, і з історичним контекстом. Тішуся кожній нагоді говорити про нього в Україні й за кордоном. Планую виступити з лекцією про Василя Стуса та українських дисидентів в Українському інституті в Лондоні та взяти участь у конференції в Кембриджі, де мова йтиме про поетів, які зазнали репресій із боку своїх держав. Наступним кроком було би чудово видати збірку поезій Стуса англійською, адже досі вони не виходили в Британії окремою книгою.
– Богдане, якщо таке видання з’явиться – це будуть Ваші переклади Стуса?
– Я лише починаю над цим працювати. Сам процес досить тривалий, треба зібрати команду україномовних і англомовних спеціалістів, які мають поетичне чуття й знання контексту. Аби отримати справді якісне видання – це має бути командна робота спеціалістів, експертів. Думаю, там будуть мої переклади, але якщо знайдуться й інші, буду дуже тим втішений, адже чим більше людей знає Стуса, тим ліпше.
– Ви долучаєтеся і до британських театральних проектів?
– Цього літа у складі британського театру «Night Train Theatre Company», спільно з двома харківськими компаніями, ми організували фестиваль «1919 – 2019. Куліш Курбас Шекспір» у Харкові. Привезли постановку (англійською мовою) п’єси Миколи Куліша «Маклена Ґраса», яку вже грали у Лондоні, Кембриджі й Единбурзі. Ідея, режисура і переклад постановки належать британці Марії Монтеґ’ю, яка свого часу також навчалася на українському курсі в Кембриджі. Наша «Маклена» йшла з аншлагами і в Британії, і в Україні. Вибір саме цієї п’єси Куліша невипадковий, у неї досить трагічна історія. Відомо, що під час першої постановки у похмурі 30-ті роки фінальна репетиція відбувалася під пильними поглядами агентів ГПУ. Ми навіть підготували відео на цю тему «Репетиція під прицілом». Коли починаєш у це заглиблюватися, усвідомлюєш, наскільки мало ми взагалі знаємо про власну культуру, адже тривалий час її у нас забирали.
Улітку 2015 року ми створили документальну виставу «Літо перед тим, як». Вона базується на численних інтерв’ю, які ми провели з великою кількістю людей в Україні, зокрема з внутрішніми переселенцями, волонтерами та воїнами. У постановці ми використовували суто їхній текст, їхні історії, наша творча роль полягала в тому, щоб ці історії зазвучали на сцені. Це зовсім непросто, бо ж часом абсолютно реальні речі, винесені на сцену, навдивовижу, виглядають вигаданими.
– Де ставили «Літо перед тим, як»?
– Вистави (англійською мовою) йшли в Оксфорді й Кембриджі. В обох містах були аншлаги, аудиторії були різні, чимало людей тоді вперше відкрили для себе Україну. Адже надворі було літо 2015 року, коли про нашу країну багато говорили в новинах, де формувався багато в чому звужений наратив щодо України. Для нас було важливо показати складність, стереометричність подій на основі реальних історій.
– Ви доносите Україну світові через літературу, науку, мистецтво. Чому це так важливо для Вас?
– На певному етапі я збагнув, що не маю перед собою мети донести до світу українське тільки тому, що воно українське. Я народився тут і маю привілей знати цю культуру, бути її частиною, говорити українською мовою. Чимало історичної несправедливості у тому, що величезний пласт багатої, якісної культури здебільшого невідомий світові.
Я багато років працюю над творчістю Стуса і маю бажання поділитися ним із людьми поза Україною – навіть не тому, що він український, а тому, який він поет, якого рівня його поезії. На мою думку, якщо у людей поза українським контекстом буде змога дізнатися про Стуса, почути його поезії – вони від цього збагатяться і зможуть оцінити якість його творів.
Так само і з театром, і з Кулішем. Це дійсно якісні речі, якими хочеться ділитися зі світом і робити це не спорадично, а доносити найкращі зразки. Так само, як ми маємо щастя і насолоду від найкращих зразків культури інших народів і країн. Надзвичайно важливо усвідомити, що в нашій культурі є якісні речі, і намагатися їх поширювати.

Спілкувалася
Лариса КІТ