10 грудня людство відзначає велике свято – 70-річчя підписання Загальної Декларації прав людини (ЗДПЛ) –
документу, на скрижалях якого закарбовано основи повоєнного світопорядку. Саме Декларація стала основою всієї
концепції прав людини, величезним якісним стрибком у їх розвитку

DSC_0100Святкування річниці Декларації стало темою топ-подій Тижня прав людини, що прокотився Україною. Університет активно долучався до таких заходів. ЗДПЛ – невичерпне джерело натхнення не тільки для правознавців, а й для всіх і кожного. Розповісти про неї погодився голова Європейського комітету із запобігання катуванням, віце-президент Української асоціації міжнародного права, доцент ІМВ Микола Гнатовський:

– Декларація стала однією з відповідей людства на жахіття Другої світової війни, яка спалахнула тоді, коли люди і держави загралися у національний егоїзм, у боротьбу за території, «життєвий простір», у те, хто над ким буде панувати. Завершення Другої світової дало підстави для радикальної зміни парадигми: найвищою цінністю має бути людина, права кожного індивіда. Якщо відкрити ЗДПЛ, там так і написано: «кожен має право», «ніхто не може бути…». Людство – єдине ціле, і права належать усім і кожному, тому Декларація і називається Загальною. Український переклад, до речі, хоча й правильний, але не відбиває все багатство свого англійського аналога у назві Декларації – «Universal», від «Universe», тобто Всесвіт. ЗДПЛ – це обіцянка нового світу, де кожен-кожен буде мати права. До ухвалення Декларації у міжнародному праві панувало ставлення до людини як до об’єкту: держава сама вирішувала, як вона чинитиме з людьми на її території, була абсолютним володарем. До речі, до очолюваного Елеонорою Рузвельт редакційного комітету, що розробляв текст цього видатного документу, входили юристи, які належали до абсолютно різних правових традицій. Це було важливим способом забезпечити його справжню всезагальність.
– Чому Декларація, яка навіть не є міжнародно-правовим договором, отримала таку силу?
– Попри те, що ЗДПЛ не є міжнародним договором, вона зробила значно більше, ніж будь-який міжнародний договір, адже саме Декларація сформулювала концепцію, згідно з якою права людини стали предметом міжнародної уваги та міжнародного регулювання. Це вже не суто внутрішня справа держави, це справа всіх. Крім того, саме ЗДПЛ встановила мінімальні стандарти, засади прав людини, виконання яких можна вимагати на міжнародному рівні.
Якщо на узгодження міжнародних договорів з прав людини в рамках ООН знадобилося багато часу (Міжнародні пакти про громадянські і політичні права та про економічні, соціальні і культурні права готували до 1966 р.), то у Європі все відбувалося значно швидше. Європейську конвенцію з прав людини (ЄКПЛ) прийняли вже 4 листопада 1950 р., передбачивши не лише каталог прав людини, а ще й контрольний механізм, який складався з Європейської комісії з прав людини та Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Систему згодом оптимізували, і з листопада 1998 р. ці два органи об’єднали у єдиний ЄСПЛ.
– Яким був би світ без Декларації прав людини?
– Без Декларації не було б ані універсальної, ані регіональних систем захисту прав людини. Для України як європейської держави важливо, що ЗДПЛ є основою для Європейської конвенції з прав людини, Ради Європи, та зрештою також і євроінтеграції. Утім, завдяки ЗДПЛ права людини не є суто європейською справою, тепер такі цінності поділяє весь світ. Жодна держава ніколи не заявляла про свою незгоду зі змістом прав у Декларації – навіть Радянський Союз, який із надуманих ідеологічних причин не підтримав цей документ у момент його прийняття. Каталог проголошених у ЗДПЛ прав вписаний у більшість повоєнних конституцій держав світу і підтверджений безліччю заяв держав та міжнародних організацій. Сьогодні у фахівців не викликає сумніву статус положень Декларації як загального звичаєвого міжнародного права.
Дуже тривожно, що у сучасному світі знову з’являються ознаки національного егоїзму, люди дедалі більше відходять від уявлення про людство як про єдине ціле, у багатьох державах (навіть найбільш розвинених і демократичних) починають заявляти «давайте зробимо нашу країну великою». Подібні настрої можуть призвести до того стану сомнамбулізму, коли людство спало з відкритими очима і допленталося до Першої світової війни. Через відсутність поваги до прав людини загроза світових катаклізмів аж до світової війни є як ніколи великою.
– Навіть коли не йдеться про наш збройний конфлікт з РФ?
– Звичайно, кожному болить своє. У нас взагалі таке цікаве світобачення, немовби все тільки довкола нас і обертається. Звичайно, після нападу на українських моряків у Керченській протоці світ побачив російсько-український конфлікт яскравіше, ніж раніше. Але ми ніколи не будемо першим питанням для інших держав – тільки для самих себе. Однак загальна напруженість і та легкість, з якою основоположні норми міжнародного права почали ігнорувати останнім часом у деяких державах, дуже насторожує. Для світу конфлікт в Україні, звичайно, є дуже небезпечним сигналом того, що можна порушувати основоположні принципи міжнародного права. Але не менш (якщо не більш) тривожним сигналом є заява США про вихід із Договору про ліквідацію ракет середньої дальності, бо у відповідь РФ одразу ж заявила про свої плани активізувати виробництво заборонених раніше ракет. Це дуже небезпечно, це гонка озброєнь.
– Але ж таке вже було?!
– Так, ми це вже проходили. Те, що у 80-ті все не закінчилося світовою війною на знищення, а лише розвалом Радянського Союзу – велике щастя для всього людства. Могло б бути значно гірше, бо ставки були занадто високі. Сьогодні, коли президент РФ починає проповідувати, що «ми всі підемо в рай, як мученики» – це лякає. Інколи таку маячню треба розуміти буквально, на жаль.
– Усі положення ЗДПЛ імплементовані в українське законодавство?
– У законодавство все імплементовано. Проблема, як завжди, у виконанні – тобто із організаційною складовою. В Україні є план дій із реалізації національної стратегії у сфері прав людини – дуже гарний документ, прийнятий після Революції Гідності, розроблений урядом за широкої участі громадських організацій. Але виконується він без особливого ентузіазму, ми дуже в багатьох речах відстаємо.
– В України є шанс на ратифікацію Римського Статуту?
– Міжнародний кримінальний суд (МКС) напряму пов’язаний із забезпеченням прав людини, адже він на постійній основі притягує до відповідальності тих, хто вчиняє найбільш масові і небезпечні порушення цих прав. Ратифікація Римського статуту МКС, так само, як і ратифікація ЄКПЛ, має бути цивілізаційним вибором України. Україна вже відкрила себе МКС, щодо неї діє Римський статут, але ми досі залишаємося поза колом держав-учасниць МКС до моменту ратифікації.
Аби привести законодавче поле України у відповідність до норм міжнародного кримінального права і майбутніх зобов’язань України за Римським статутом, потрібні масштабні зміни до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини проти міжнародного права. Ще кілька років тому група фахівців КНУ, до якої увійшли доцент юридичного факультету Костянтин Задоя та ми з доцентом ІМВ Антоном Кориневичем, разом із представниками неурядових організацій та за сприяння фахівців Міністерства юстиції України розробила такий законопроект. Тепер чекаємо, що він буде схвалений як урядовий і внесений на розгляд до парламенту.
Згадаймо, через що спалахнули Майдан і, зрештою, війна з РФ, чого остання нам не пробачила? Європейський вибір України. А європейський вибір – це насамперед права людини, не буває європейського вибору без прав людини. Не може бути щастя за чийсь рахунок, недарма у Декларації записано «кожен…кожен…кожен»: кожен має право на життя, сповнене гідності і можливостей розвитку своєї особистості.

Спілкувалася Лариса КІТ