07162324Кримські студенти масово переводяться до КНУ імені Тараса Шевченка.

Катя, Олег і Таня – одногрупники. Ще не так давно вони навчалися в Кримському гуманітарному університеті в Ялті та були студентами другого курсу спеціальності «англійська мова і література», а спеціалізації мали німецьку та французьку. Втрьох вирішили їхати на навчання до материкової України, коли постали перед необхідністю приймати російське громадянство. Хто прагнув зберегти українське – набував статусу іноземного громадянина і був змушений переводитися на контракт.

Не зважаючи на обіцянки збільшення стипендії та перспективи майбутнього працевлаштування в Російській Федерації, багато студентів не захотіли пов’язувати своє майбутнє з країною окупантів і вирішили продовжити навчання у вишах інших регіонів України.
Кримський гуманітарний університет зібрав у своїх стінах молодь з різних куточків України: Катя родом із Луганська, Олег – із Керчі, Таня – корінна кримчанка. Їй було особливо важко приймати рішення про від’їзд з півострова, проте вона була непохитна в своєму рішенні: «Я не хочу, щоб мене сприймали як біженку! Я не втекла зі своєї малої батьківщини, а просто зробила вибір на користь України. Моя мета – працювати на користь України, не забуваючи при цьому, звідки я родом».
Каті було теж не легко прощатися з Кримським університетом, який став для студентки затишною домівкою. Проте, коли після 16-го березня стало зрозуміло, що анексія Криму вже безповоротна, Катя відчула – не може далі залишатися на невизнаній території та приймати інше громадянство.
У попередній академічній групі студентів лише шестеро з двадцяти двох були не з півострова. Саме вони першими виїхали на материкову Україну. Переважна більшість кримчан вирішила залишитися. На це були різні мотиви. Однак, за словами Каті, всі вони не цураються України, бо виросли в ній: «Молодь нашого університету виходила на підтримку Майдану, хоча й розуміла, що нічого не може змінити. Ми – нові українці, які навчалися в українських школах, і нам усім було боляче дивитися, як спалювали українські прапори».
Для Олега переїзд на навчання до столиці став здійсненням заповітної мрії. Щодва-три місяці він приїжджав сюди побачитися з друзями та своєю дівчиною. І хоча батьки радили переводитися до Московського державного університету (де навчалася Олегова мати), багаторічна симпатія до Києва все ж перемогла.
Київський університет вразив студентів насамперед своїм масштабом. Якщо в Кримському гуманітарному було всього 3 тисячі студентів, то в університеті Шевченка така кількість навчається лише в одному з підрозділів – в Інституті філології. Підсилило враження студентів і те, що вони матимуть змогу наживо слухати лекції вчених, яких знали лише з підручників чи монографій. Надихає їх також перспектива працевлаштування в столиці. Керівництво університету розпорядилося забезпечити всіх студентів гуртожитком і посприяти швидкій адаптації кримчан до нових умов життя і навчання.
З Криму до Київського національного університету імені Тараса Шевченка перевелися в основному студенти першого та другого курсів. Ельвіра й Настя приїхали до Києва слідом за своїми старшими колегами. Вони – першокурсниці.
Уродженка Запоріжжя Настя однією з головних причин виїзду з Криму називає українофобів, про існування яких навіть не підозрювала під час вступу до вишу. «Для мене слухати кожен день, які українці погані, було нестерпним», – зазначила дівчина.
Батьки кримської татарки Ельвіри, відправивши доньку на навчання до столиці, самі були змушені прийняти російське громадянство.
Однак, за словами Насті й Ельвіри, було й таке, що кримські сім’ї, які твердо стояли в Криму, переїжджали на материкову Україну. Серед знайомих студенток була одна дівчина родом із Пітера, яка дуже хотіла продовжити навчання на материковій Україні, однак не змогла залишити хворої бабусі в Криму.
Серед найближчих планів у дівчат – скласти академрізницю і готуватися до літньої сесії.

Анна МУКАН