OLYMPUS DIGITAL CAMERAОсобливим гостем і учасником ювілейного концерту до 175-річчя хору «Дніпро» став народний артист України, один із найвідоміших басів світової оперної сцени, соліст Національної опери України Тарас Штонда. А його особливий подарунок, новорічний сюрприз для наших читачів – ексклюзивне інтерв’ю газеті «Київський університет».
Ми записували цю розмову назавтра після оголошення воєнного стану на окремих територіях України і цілком усвідомлювали обстановку й пріоритети часу. На нашу спільну думку, у такий складний час класичне мистецтво, яким Тарас Штонда і його колеги представляють Україну на сценах багатьох країн світу, є зброєю стратегічно не менш важливою за набої та дипломатію.

– Тарасе, якби золотий диск «Вояджера» записували сьогодні, які б музичні твори Ви туди включили, аби розповісти найкращі речі про людство?
– Колись людство вже вирішило, що це буде п’ята симфонія Бетховена. З невокальної музики я ще додав би другий концерт Рахманінова, шосту симфонію Чайковського. Там неодмінно має бути опера – все «Кільце Нібелунгів» Вагнера, я так його люблю, часто співаю в Європі! Також я записав би туди «Тараса Бульбу» Миколи Лисенка – тому що я українець. Я розумію прекрасно, що вона мало відома у світі, але відправив би саме її, щоб про нас знали.
– Наскільки масовою має і може бути опера?
– Оперний театр давно завоював свою нішу в світі, але масовим для глядачів він може бути настільки, наскільки високою є його якість. Він давно сягнув вершини класичної реалістичної постановки. Скажімо, всі чотири опери «Кільця Нібелунгів», поставлені у Метрополітен-опера 1979 року, – це абсолютна вершина. Їх слухаєш не відриваючись (є прекрасний запис на Youtube із субтитрами), вона виглядає як справжній блокбастер: грізні скелі навколо Рейну, просто з-під землі виринають нібелунги, тягнучи золото зі своїх темних печер, – усе виглядає неймовірно реалістичним. Таке неможливо перевершити, тому оперний світ нині тяжіє до небанальної режисури, такої – до 90% у закордонних театрах. В Україні поки що навпаки, тож маємо нагоду насолоджуватися рідкісною класичною постановкою – їх так мало у світі. Я співаю і в модернових, і у класичних, але всією душею тягнуся до реалізму.
– Більшість наших першокурсників починають свій культурний рік із відвідин Оперного театру. На жаль, часто обмежуються одним візитом. Як можна їх утримати, аби стали постійними глядачами?
– Якщо молода людина збирається до театру вперше, можливо, простіше обрати балетну, а не оперну постановку. Якщо не розуміти сюжету опери – її непросто слухати, якщо не знаєш сюжету балету – його все одно зрозумієш, бо танець скаже за себе все. Якщо все ж зупинити вибір на опері, варто прочитати лібрето ще вдома, аби не відволікатися на субтитри, а насолоджуватися співом і красою гри. Варто також обирати оперу легку для сприйняття і з найкращим акторським складом (а такий цілком забезпечує наш театр). Якщо дотримуватися цих простих порад, людина обов’язково прийде до театру вдруге, а третій раз – то вже гарантовано. Головне – піти вдруге, тоді стане нашим постійним глядачем, яких ми дуже цінуємо. Власне, заради них і співаємо.
– Тарасе, костюми й грим у Ваших героїв часом такі обтяжливі. Як із цим справляються актори?
– Так, часом костюми бувають дуже важкі. У шубі Бориса Годунова мені доводилося підніматися сходами старовинної фортеці на фестивалі у Фінляндії, бо ліфт там технічно неможливий. Нині у Женеві репетирую велетня Фафнера у костюмі, що збільшує тебе вдвічі – спробуй у такому поспівати! Але артисти ніколи з цим не сперечаються, звикли співати у тих умовах, в які тебе поставить режисер. Ти ні на що не звертаєш уваги, бо маєш робити свою життєву справу, для якої ти народжений, на яку ти вчився.
– У тексті арії часто одну тезу неспішно оспівують на різні лади, висловлюючи емоцію з усіма відтінками. Наскільки важко це зіграти?
– Але ж ти розтягуєш цю емоцію на музиці – часто на геніальній! Музика, яка пройшла перевірку часом, не набридає ніколи: ти можеш розспівувати це слово і повторювати фразу, але на різній музиці, тому відтінки емоцій будуть різними. Співака це ніколи не обтяжує, він отримує насолоду від такого співу. А як це сприйме глядач – залежить уже від якісної роботи актора.
– Тарасе, Ви часто й подовгу працюєте за кордоном, маєте там великий успіх. Наскільки сильно тягне додому?
– Наскільки б добре мене не сприймали за кордоном, ніколи навіть на думку не спадало залишатися там назавжди. Я рахую дні, коли нарешті поїду додому! Які б улюблені партії не співав на сценах Німеччини, Швеції, Швейцарії, Данії чи Фінляндії – я завжди рахую: ось уже 45 днів залишилося до повернення, ось 43, ось уже місяць. Завжди страшенно тягне додому, на сцену Національної опери – тому й рахуєш ці дні.

Спілкувалася Лариса Кіт
Від редакції

Щиро сподіваємося, що студентів і студенток нашого Університету так само, як і Тараса Штонду, притягуватиме прекрасна сцена Національної опери України. А ще у них є можливість послухати класичну музику у Головному корпусі КНУ, де у Музичному салоні щосереди виступають сьогоднішні й майбутні зірки світової сцени.