ПокровськаЗавідувачка кафедри турецької мови та літератури Університету Хітіт (Туреччина) Мераль ДЕМІРЮРЕК, яка брала участь у програмі обміну «Мевляна», поділилася своїми враженнями про співпрацю Київського національного університету імені Тараса Шевченка та університету Хітіт:

Якось я замислилася, чи можна налагодити співробітництво Університету Хітіт та КНУ імені Тараса Шевченка у рамках програми «Мевляна»? Доцент кафедри тюркології Інституту філології КНУ Тудора Арнаут із радістю підтримала мою ідею, тож ми представили проект співпраці нашим ректорам. Керівництво університетів підтримало цю ініціативу, і за короткий час на лінії Чорум – Київ було зведено місток дружби.
З України до Чорума поїхали перші студенти. Ми залишилися дуже задоволеними, адже вони добре показали себе і своєю поведінкою відразу ж справили на нас приємне враження. Згодом до Університету Хітіт завітала Тудора Арнаут, прочитала лекції студентам кафедри турецької мови і літератури та взяла участь у конференції, на якій розповіла нам про гагаузів України. Її працьовитість, щирість та допомога стали показником якості та високого рівня підготовки українських учених.
Нещодавно мене запросили прочитати лекції до Шевченкового університету. Для мене це стало прекрасною нагодою особисто познайомитися з українською культурою та літературою.
Історія українсько-турецьких відносин у контексті літератури почалася давно. Ще у 1920-х роках деякі з творів Омера Сейфеттіна, Рефіка Халіта Карая, Якупа Кадрі Караосманоглу та Халіде Едіп Адивар були перекладені українською мовою. 1927 року в турецькому журналі «Життя» було опубліковано переклад відомого твору Тараса Шевченка «Заповіт».
Важливі паралелізми з Тарасом Шевченком виявляє великий турецький поет Назим Хікмет. Якось із ним трапилася така історія. Перебуваючи в Україні, турецький поет відвідав музей Шевченка, де хотів побачити перо Кобзаря. На той час Назим Хікмет був уже не при доброму здоров`ї, тож не зміг дійти до тієї зали музею, де експонувалося перо. Директор музею всадовив поета на стілець та приніс показати йому таке жадане перо. 1956-го року, згадуючи цей випадок і відчуваючи спорідненість своєї долі з кобзаревою, Назим Хікмет напише вірш «Шевченкове перо».
Я читала його українським студентам під час своїх лекцій у Києві та розповідала цю історію.  І для них, і для мене це був дуже вагомий культурний обмін. Адже через багато років душі двох поетів знову зустрілися. Ще й в університеті імені Тараса Шевченка…
Через 60 років після великого турецького поета я отримала можливість приїхати до міста Києва, в яке «тільки-но переступивши його поріг», закохався Назим Хікмет. Вилетівши зі Стамбулу,  дорогою я уявляла собі дуже далеке, інакше місто, але так не сталося. Я зовсім не почувалася відчуженою тут – так само як і наш поет, куштуючи український хліб, п`ючи українську воду, я полюбила українців та українську землю. Я багато разів дивувалася пережитому, тому що все побачене навколо видавалося мені дуже знайомим. Завдяки молодим українцям кафедри тюркології я почула  наш гімн, рідну турецьку в їхній мові… їхньому серці…Яке ж це велике щастя!