Лариса Кіт

242 дні оборони Донецького аеропорту стали однією
з найтрагічніших і водночас найгероїчніших сторінок новітньої історії України. За бетонними стінами летовища народився символ незламності – «кіборги», люди, які вистояли там, де не витримав бетон. Серед них – і студенти Шевченкового університету.
20 січня їхню пам’ять вшанували в КНУ

Цього дня в Україні відзначають День вшанування захисників Донецького аеропорту – відповідно до спільного наказу Міністра оборони України та Головнокомандувача ЗСУ. Для університетської спільноти ця дата має особливе значення, адже імена Святослава Горбенка та Тараса Коваля назавжди вписані в історію КНУ.
Пам’ятний захід розпочався в ННІ філології. Ректор Володимир Бугров наголосив: оборона ДАПу, що тривала з травня 2014-го до січня 2015 року, стала одним із перших і найяскравіших прикладів самопожертви у сучасній російсько-українській війні. Українські захисники витримали те, чого не витримали залізобетонні конструкції.
Святослав Горбенко («Скельд») – вихованець ННІ філології, наймолодший серед «кіборгів». Він загинув у жовтні 2014 року, рятуючи побратима, і був посмертно удостоєний звання Героя України. Університет пам’ятає його не лише як воїна, а й як студента, який щиро прагнув навчатися, бути частиною академічної спільноти, будувати майбутнє.
Про Святослава говорили як про світлого, спокійного, внутрішньо зрілого юнака – вже тоді в ньому відчувалася сила характеру. Його ім’я першим викарбуване на меморіальних стінах Інституту філології. Він представляв кафедру мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії – підрозділ, який зазнав найбільших втрат у війні. З кожним роком, зазначали викладачі, говорити про ці втрати стає дедалі важче, але мовчати неможливо.
Пам’ятна хода продовжилася до Головного корпусу Університету – місця, де навчався Тарас Коваль («Вальтер»), студент ННІ права, захисник Донецького аеропорту, який загинув у березні 2022 року, боронячи Харківщину.
Тарас сприймав право не як формальність, а як спосіб служіння державі. Навчання для нього було продовженням військової відповідальності, а дисципліна – життєвим принципом. Викладачі згадували Тараса як зосередженого, вимогливого до себе студента з чіткою позицією та внутрішньою зрілістю.
Особливо зворушливими стали слова його нареченої Юлії Значко, яка показала світлини й відео з особистого архіву Тараса: кадри зруйнованого аеропорту, усмішки бійців серед руїн, погляд людини, впевненої у своєму виборі. У ці миті герой поставав не лише символом, а живою, близькою людиною – коханим, другом, сином.
Ми переконані: історії Святослава Горбенка й Тараса Коваля – це історії про високу самопожертву та невидані дипломи, про молодість, яка стала щитом для країни. Пам’ять про них – не формальність, а відповідальність університетської спільноти.
Завершилося вшанування захисників біля Місця Тиші, де викарбувані імена тих, хто не повернувся з війни. Хвилина мовчання, квіти, тиша – і відчуття, що ці імена живуть і відгукуються у діях нинішніх і майбутніх поколінь.
Герої не вмирають. Вони залишаються з нами як наш біль і наша гордість.