DSC_005718 січня 1918 р. в Університеті Святого Володимира відбулися студентські збори, за підсумками яких було ухвалено рішення створити студентський курінь Січових стрільців та видано відозву до молоді:  «Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-«большевицька» грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись у дуже скрутному стані. У цей час Українська фракція центру Університету Святого Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею… Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували – Українській державі! Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується із студентів Університету святого Володимира та Українського Народного Університету…»

Книжки змінили
на гранати

Так патріотично налаштована молодь відреагувала на політичну ситуацію, що склалася на той момент. На початку січня 1918 року червоні російські війська окупували Харківську, Катеринославську та Полтавську губернії і розгорнули наступ на Київ. Під командуванням Антонова-Овсієнка до 30 тисяч більшовиків прямували на нашу столицю залізницею Харків-Полтава-Київ. А з північного сходу у напрямку Курськ-Бахмач на Київ наступав загін Муравйова. Напередодні бою російські сили в районі Крут нараховували до шести тисяч солдатів та матросів.
Проти них стали до боротьби 600 українських вояків: 40 гайдамаків, 250 стрільців і 300 юнаків, причому на кожного вояка української армії припадало по 40 набоїв. Тоді як ворог мав необмежений запас амуніції, артилерію і броньовані поїзди.
До майбутніх кадрових офіцерів з Київської військової школи імені Хмельницького і приєдналася легендарна Перша сотня Помічного Студентського куреня імені Січових Стрільців. Вона складалася із студентів Київського університету Святого Володимира, Українського народного університету та учнів старших класів гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.
Вони «книжки змінили на гранати… щоби з огню творити славний час». І хоча бій закінчився організованим відступом українських частин, вони затримали ворога на довгих чотири дні. Тим самим виграли час, упродовж якого Центральна Рада встигла укласти Брест-Литовський мир. Той договір  означав міжнародне визнання української незалежності і наших кордонів.

Dulce et decorum pro patria mori!

19 березня 1918 року. Зовсім поруч із Університетом, біля колишнього Педагогічного музею, жалобна процесія. Більшовики давно залишили Київ. Ця весна залишиться у пам’яті очевидців чудовим часом, коли знову здалося, що війна далеко і окупанти більше не повернуться. Але насправді вона близько… До Києва привезли тіла 27 студентів, страчених більшовиками. Тоді перед очевидцями промайнули січневі дні страху, коли артилерійські снаряди рвалися на вулицях. Серед  вражених свідків був і молодий Павло Тичина – тоді ще не «революційний поет», а романтичний юнак. Повернувшися додому, хлопець пише рядки:

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

Говорить голова Центральної Ради Михайло Грушевський. УНР, яку так палко захищали студенти, залишилося жити лише 10 днів. Михайло Сергійович спокійно і виважено проголошує: «Велике щастя згинути так, у боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи. Велике щастя окупити своєю кров’ю забезпечення цієї свободи!»

Вшанування пам’яті героїв

Серед студентів, які поклали своє життя за Україну у січні 1918 року, були  вихованці Університету Святого Володимира  Володимир Шульгин (1894–1918) і Володимир Наумович (189 –1918).
Володимир Шульгин був організатором і керівником Української Студентської Громади в Києві і сином історика Якова Шульгина. З дитинства хлопець надихався творчістю Тараса Шевченка, захоплювався історією визвольних змагань й українським козацтвом. Володимир Наумович також з юних років цікавився історією і багато читав, адже виховувався у родині, в якій панував український дух. У період навчання в Університеті Святого Володимира хлопці гуртували навколо себе свідоме студентство.
Нині Володимир Шульгин і Володимир Наумович спочивають на Лук’янівському кладовищі. Вшанувати їхню пам’ять приїхала делегація від КНУ імені Тараса Шевченка.
Члени Студгвардії КНУ вшанували пам’ять Героїв Крут покладанням квітів до Пам’ятного Хреста оборонцям Української Народної Республіки.