Цорський сад. Шевченко, Сажин, сестриУ минулих випусках (березень 2016 р.) ми обговорювали авторство Тараса Шевченка в картинах із зображенням Університету. Така тема –  постійний об’єкт досліджень українських мистецтвознавців.   Так, у Національному музеї Тараса Шевченка напередодні Міжнародного дня музеїв – 2016 започатковано дослідницький проект «Dubia / Сумнівні».  Експозицію побудовано на малодосліджених  творах живопису й графіки 1830-х  – 1860-х рр.  із власної  колекції музею.  Всі  вони надійшли  як приписувані  Тарасу Шевченку. Однак авторство Кобзаря згодом викликало сумнів – у першу чергу, через невідповідність Шевченковій  живописній та графічній манері.  Розповідає Тетяна КАЛІНІНА, завідувач відділу Національного музею Тараса Шевченка:

– Мета проекту – привернути увагу музейників та мистецтвознавців до  творів, що досі повністю не розкрили своїх таємниць, у першу чергу,  імен авторів та портретованих. Попри  свою тимчасову анонімність, кожен із 64-х представлених портретів, пейзажів, творів побутового жанру  зберігає музейну та загальнокультурну  цінність. Виконаний  професійним художником чи аматором, кожен  твір доповнює  наші уявлення про головні тенденції в  мистецтві першої половини ХІХ  ст., репрезентує  культурне  тло  доби  Шевченка.
9. Дівоча голівка.Атрибуція (від лат. atributio) — визначення достовірності, автентичності художнього твору, його автора, місця й часу створення на підставі аналізу стилістичних і технологічних особливостей.
Процес атрибуції  складний, тривалий, проте  гарантує цікаві, часом несподівані повороти. Уперше експонується  збірка  з 11 рисунків, що до 1923 р.  належала родині  Шевченкового товариша  Федота Ткаченка,  вчителя малювання в Полтавській гімназії.  Контури більшості  етюдів, створених легкою лінією, хтось (але не автор) пізніше «доопрацював» олівцем, деякі підсилив тушшю. Через ці ретельно наведені  лінії малюнки й справляють  враження аматорських.
Проте в портретах, яких не торкнулася рука «реставратора», так легко впізнати особливості Шевченкової графічної манери: у виборі моделей, нахилі жіночих голів, способі моделювання облич. Коли кілька років тому  музеєві  запропонували придбати акварель  Т. Шевченка «Царський сад», яка вважається втраченою, стало зрозуміло, що серед рисунків із збірки Ткаченка є один, який можна розглядати як підготовчий етюд до акварелі – голова невідомої молодої жінки. Цікаво, що на обгортці, в якій зберігається рисунок, зі слів дочки першого власника зазначено: «По словам жены Баршевского, рисунок Гликерии» (Шевченкової нареченої, але не Ликери, адже акварель було виконано 1846 р. в Києві).  Ймовірно,  це  та сама дівчина, яка стала прототипом  однієї з героїнь повісті «Близнецы» (епізод на ґанку друкарні Києво-Печерської лаври). Чи не про неї згадували О.Афанасьєв – Чужбинський і сам Шевченко  в листі до О. Бодянського: «Ось бач, як зо мною діялось. Поїхав я тойді в Київ із Петербурга, і думав уже в Києві ожениться та й жить на світі, як добрі люде живуть, – уже було й подружіє найшлось. Та Господь не благословив моєї доброї долі!»
Акварельний малюнок  так і залишився у свого петербурзького власника,  однак став одним із аргументів на користь Шевченкового  авторства  щодо рисунка (а, можливо, й  інших 10-ти рисунків)  із колекції  музею.