dwLXQCw8Kd4Модель ООН по-університетськи

Приміряти на себе роль посла будь-якої держави в ООН, відчути всі складнощі формування міжнародної політики, відшукати унікальний формат переговорів для мирного вирішення уявного конфлікту – можуть учасники Моделі ООН, організованої студентами Інституту міжнародних відносин КНУ. Долучаються до дійства далеко не тільки міжнародники: щонайменше половина гравців – студенти інших спеціальностей (правники, економісти, політологи) різних університетів України.
Формат Моделі стандартний, прийнятий у всьому світі (у неї грають уже понад півстоліття), –  імітує роботу різних органів системи ООН. Через рольову гру організатори прагнуть не тільки познайомити учасників із ситуаціями в світі, а й дати можливість попрактикуватися у політико-дипломатичній лексиці, швидкій реакції на несподівані випади опонента, у складанні підсумкових резолюцій. Зрештою, вирішити для себе: цікава тобі така робота чи краще спробувати себе у чомусь іншому. Відмінність університетської Моделі від інших у тому, що тут нерідко обирають для розгляду цілком вигаданий конфлікт, як і країну – тобто моделюють ситуацію в абсолюті. Навіщо? Як пояснює один із організаторів проекту, студент 2 курсу магістратури Інституту міжнародних відносин Ілія Куса, це робиться для того, аби учасники не переписували резолюції з реальних, а «включили мозок і трохи подумали»:

– Іліє, ваші делегати мають багато часу на підготовку до виступу чи змушені імпровізувати?
– Виступ із представленням позиції своєї країни делегат готує заздалегідь, тут діють лише вимоги до політико-дипломатичної лексики. А от потім починаються імпровізовані дебати, учасники яких самі мають зорієнтуватися, що та як відповідати (та чи відповідати взагалі). Запитання, які прозвучать після виступів, також наперед нікому не відомі. Готується лише проект резолюції, решта побудована на імпровізації. Ще в нашому форматі є «динамічні новини», які оголошуються під час засідання і можуть поставити делегата у незручне становище, змусити реагувати оперативно, красиво та дипломатично.
– Наскільки учасники входять у роль у процесі імпровізації? Гра захоплює?
– Так, подекуди захоплює дуже сильно, занурює в ситуацію. Коли ти на два дні цілком поринаєш у цей світ – ти не не забудеш отриманих уроків, як після звичайної лекції чи конференції. Якщо людина входить у роль, це означає, що вона зрозуміла суть Моделі  – саме для того ми її влаштовуємо. Але дуже непросто вжитися у роль настільки, щоб на час гри перестати бути українцем. Коли торік на засіданні нашої Ради Безпеки ООН ми розглядали ситуацію в Україні, було складно насамперед через те, що всі учасники грали як українці. Крім Росії та США.
– До речі, хто грає Віталія Чуркіна на Радбезі?
– Насправді чимало охочих, адже це одна з найскладніших, а тому  цікавих ролей. Поки що з нею справлялися непогано. Одного разу російський делегат навіть став найкращим за підсумками Моделі. Коли Росія є антагоністом у конфлікті, що розглядається, делегатові дуже непросто витримувати загальний тиск і реагувати адекватно. Адже суть не у тому, щоб відтворити хамську поведінку того самого Чуркіна чи Сафронкова (не лише вони можуть поводитися недипломатично), а якраз у тому, щоб так чи інакше довести свою позицію. Це також треба навчитися робити, навіть так відповісти!
– Бо колись хтось із ваших гравців сидітиме навпроти умовного Чуркіна у справжньому Радбезі?
– Так, і йому треба бути готовим відповісти на брутальні закиди, добирати адекватні слова і тональність. У планах майбутніх Моделей ООН – продовжити практику постановочних ситуацій,  наприклад, змоделювати ймовірний розпад Російської Федерації. Це піднімає величезний пласт світових проблем! І Україна опиниться (хоч і нині є) на першому фланзі такої масштабної ентропії. Ситуація всім цікава, тож хотілося б програти всі ролі наперед.

Команда Моделі ООН має амбітну мету поставити проект на постійну основу, щоб гра не була якоюсь дивовижею, ініціативою окремих ентузіастів, а стала звичайною практикою як для майбутніх міжнародників, так і для всіх зацікавлених. Крім того, зазначає Ілія, для команди важливо передати естафету молодшим курсам, адже у проекті завжди працюють студенти як старших, так і молодших курсів.

Спілкувалася Лариса Кіт