Історія людства має багато прикладів воєн, кожна з яких виявляла найскладніші проблеми свого часу і водночас творила нові героїчні образи.

За масштабами й жертвами Друга світова війна подолала всі межі людської жорстокості. В її горнилі український народ довів свою мужність, разом з іншими народами відстоюючи право на свободу й безпеку в світі.

Війна ще раз засвідчила, що кожен народ має жити на власній землі, і спроби одного народу заволодіти, піднестися над іншим, ґрунтуючись на таких речах, як расова меншовартість, безглузді. Ще давні греки говорили, що краще розвивати свою країну, не зазіхаючи на інші…

Чотири довгі та невимовно важкі роки українські вояки крок за кроком наближали велику Перемогу, мерзнучи в холодних окопах, прокладаючи Дорогу життя до Ленінграда, форсуючи Дніпро і Віслу, рятуючи від знищення Краків… Заради Перемоги, заради своїх рідних, заради життя вони йшли в атаку під смертельним вогнем та звільняли не тільки Батьківщину, а й усю Європу.

І Перемога прийшла. Зі сльозами на очах, умита кров’ю, з блиском орденів та медалей на формах солдатів, з невимовною радістю і  безмежним болем за синами й доньками, які віддали життя заради майбутнього!

Досі часто лунали заяви, що сьогоднішня генерація людей живе в іншому вимірі реальності, де панують нові моральні цінності, де вже немає місця історичній пам’яті. З одного боку це вказує на наявність проблем  у загальному виховному процесі, з іншого, на щастя, не знаходить повноцінного підтвердження.

Сучасна молода людина як сформована особистість повинна розуміти, що Друга світова війна – це одне з поворотних, рубіжних явищ у світовій історії, яке стало підвалиною в побудові нового мирного світу. Вона вплинула на сучасне розуміння людини як вищої цінності в світі. Оскільки саме життя, здоров’я, гідність людини так високо почали цінувати саме після Другої світової. Принаймні, в більшій частині світу. Можливо, для таких змін людству треба було пройти через це величезне кровопролиття, це була ціна й жертва за той мир, який ми мали останні роки, який тепер, після подій у Криму і на Сході країни, потребує збереження.

Можемо сподіватися лише, що людей, які не усвідомлюють яке то щастя мирно жити, насправді дуже мало. Але й звинувачувати їх, чи шукати когось крайнього в цьому не потрібно. Є тут вина й батьків, і влади, які ставлять це питання на не зовсім належний рівень: хоч би тому, що урочисті святкові заходи часто – це формалізм влади, яка прагне показати  себе з кращого боку. Насправді ж мають цінність не формальні речі, а дії: вшанування й реальна підтримка ветеранів, повага до них у молоді. Знаковим є факт, що в країнах, які в тій війні зазнали поразки, люди живуть набагато краще, ніж у країнах-переможцях – Україні, Росії, Білорусі. Також велика вина вітчизняних медій, які заповнюють телеефір іноземними безглуздими бойовиками з неправдоподібними героями й  сюжетами, націленими на спрощення всіх проблем, явищ дійсності. Тому підлітки думають, що один герой з екрану може зупинити не тільки армію, а навіть і космічну загрозу. Якби їм частіше показували вітчизняні фільми про війну, зняті на студії ім. О. Довженка, то вони б побачили й усвідомили, як гинули тисячі людей, обороняючи навіть маленьке містечко.

У бійПобутує думка, що в сформованої політичної нації має бути погляд на історію, погляд на сьогоднішній день і на майбутнє — нам цього бракує. Це стосується і Другої світової. Кожен бачить її по-різному — одні бачать її героїчною подією, інші вважають, що ми ганебно програли. Про те, як ставилася радянська влада до людей під час війни, наприклад, свідчать дані про втрати при форсуванні Дніпра (один мільйон людських життів), які дорівнюють утратам при визволенні всієї Європи. Радянське керівництво кидало людей у «м’ясорубку», не вагаючись.

Щодо самого терміна війни, то краще послуговуватися поняттям Другої світової війни, а не Великої Вітчизняної. Є суперечність у самому терміні «вітчизняна», оскільки в комуністів не може бути вітчизни – вони «інтернаціоналісти». Це явне апелювання до національної свідомості людей, яке не зовсім поєднується з тодішньою комуністичною ідеологією. З іншого боку, статус цієї війни частково виправдовує найменування «Велика Вітчизняна», бо вона має надто багато суперечливих проблем, гострих кутів, так само, як і події 1917—1920 років в Україні, і краще називати її терміном, прийнятим у всьому світі, — Друга світова.

Напевне,  настав нарешті час розставити пріоритети між національними інтересами та повагою до свого історичного сусіда. Сучасна українська молодь мала бути вже третім післявоєнним поколінням, яке не повинно було б зазнати на своїй землі війни. Та сувора реальність інша, в ній існують «чорні», недосяжні для простих людей порядки. На жаль, слід визнати, що часто така несправедливість викликана власними прагматичними інтересами окремих політичних діячів і керівників держав.

Не слід забувати про те, що внутрішні проблеми держави й суспільства також накладають свій відбиток на сприйняття сьогоднішніх реалій. У стані війни вони заважають зміцненню міжнаціональної довіри й усвідомленню українців як єдиної сили. Багато студентів, вступаючи до лав захисників України, мають велике сподівання, що кожен з нас у тилу помислами й діями  підтримуватиме їх. Та інколи їх охоплює тривога, що молодому поколінню забракне мужності в боротьбі з внутрішніми негараздами ментального, ціннісного, суспільно-політичного характеру. Студент-учасник АТО висловив власну думку з цього приводу: «Наш головний ворог — це байдужість. Байдужість до хабарництва, корупції й бездіяльності. Поки ми остаточно не змінимо своєї свідомості, будемо нехтувати цими явищами, тисячі синів нашого народу віддаватимуть своє життя даремно!».

Хоч як би важко було це усвідомлювати, та ми опинилися віч-на-віч з ворогом, з яким колись наші дідусі воювали за спільний мир і щастя. А сьогодні, озброївшись гірким історичним досвідом великих світових воєн, наші юнаки й юнки об’єдналися для оборони Батьківщини від іноземної агресії. Це вияв мужності, національної і загальнолюдської свідомості, які гідні найвищої поваги. Бо наші захисники не тільки стоять на варті державного суверенітету, вони прагнуть не дозволити поширення тероризму й тоталітаризму на інші держави! Такий героїзм має служити зразком для кожного українця, а особливо – молодого громадянина!

У березні цього року студенти Інституту міжнародних відносин відвідали бійців 79-ї Миколаївської бригади 3-го батальйону, щоб поспілкуватися, підтримати їхній бойовий дух українською піснею. Концерт був організований завдяки підтримці ініціативних студентів, їхніх родин, приватних установ, які подбали також про фінансову допомогу, потрібні продукти, медикаменти для бійців.

Минають роки, відлітають у вічність… Виповнюється 70 років з часу визволення нашої країни від німецько-фашистських окупантів. Досі ми жили під мирним небом, але зовнішня загроза, що намагається його відібрати, змусила наших воїнів стати пліч-о-пліч на захист нашої Держави. Насправді тяжко переживати такий непростий час, але й починаєш глибше розуміти цінність кожного дня мирного життя, більше поважати тих, хто поклав своє життя на вівтар свободи. І сьогодні пам’ять про це об’єднує  та надихає нас на нові звершення в ім’я Батьківщини.

 

Марта ГНАТИШИН,

студентка 3 курсу спеціальності «Міжнародна інформація» ІМВ