OstafovВ останні роки популярним серед співробітників нашого університету став чудовий санаторій «Червона калина» на березі мальовничого озера.  Під час дозвілля  відпочивальникам пропонується серед іншого екскурсія до Рівного з можливим відвідуванням місцевого краєзнавчого музею.  Перша несподіванка – одна з головних вулиць міста носить сьогодні знайоме прізвище – вулиця Остафова. В краєзнавчому музеї підтвердилася здогадка – це саме той Остафов. Шанований у Рівному, пам’ять про якого увічнена в місцевих виданнях, в експозиції музею та на сайті міста – це випускник нашого університету, один із двох перших аспірантів Київської університетської астрономічної обсерваторії, кілька рукописів якого зберігає Астрономічний музей.  Не згадати про нього в ювілейний рік університету просто не можна. Та й саме в січні 2014 р минає 70 років з дня його трагічної загибелі. Відомостей про його коротке життя не так уже й багато, вони, зібрані з різних джерел – наче скупий текст телеграми, без подробиць, без емоцій, без фарб – тільки чорне та біле, як довоєнне фото.

Микола Максимович Остафов народився 1907 р. в с. Макеївка Узинського району на Київщині,  закінчив Київський державний університет у 1936 р., представив дипломну роботу з визначення орбіт подвійних зірок. Навчався в аспірантурі у 1936-1939 рр. під керівництвом професора С.Д.Чорного. Спеціалізувався з питань теоретичної астрономії, цікавився фотографічними методами спостережень. Після закінчення працював науковим співробітником АО. Вів Службу часу обсерваторії, спостерігав сонячні плями, обробляв меридіанні спостереження професора М.Ф.Хандрикова. Спочатку розробляв тему дисертаційної роботи, пов’язану з практичним визначенням точного часу, потім тема була змінена на вивчення руху та орбіт метеорних потоків. Після від’їзду С.Д.Чорного з Києва він мусив знову змінити тему – визначення кінцевої орбіти комети Козика-Пельтьє. Для збору спостережного матеріалу якийсь час працював у Пулковській обсерваторії. Обчислення проводив до самого початку війни. Під час наступу фашистів на Київ очолював одну з ділянок будівництва оборонних споруд. Там був поранений, потрапив у полон, відвезений до Рівненського табору для військовополонених. Організував втечу групи колишніх військових з табору, а сам, тяжко хворіючи, в жовтні 1941 р. потрапив до лазарету для військовополонених у селі Дворець. За допомогою медсестри навів зв’язок із місцевим підпіллям і після організованої втечі за підробними документами отримав право на проживання й роботу в Рівному, яке на той час було своєрідною столицею окупованої України. Там містилася резиденція намісника Гітлера – Райхскомісаріат України з гауляйтером Еріхом Кохом, там були основні гітлерівські міністерства України, в тому числі й центральне СД Волині й Поділля. Влаштувавшись вантажником на пошту, М.Остафов мав змогу спілкуватися з місцевими мешканцями. На початку квітня 1942 р організована ним підпільна група вже налічувала  близько 70 чоловік, переважно колишніх військовополонених, яким за допомогою місцевих мешканців пощастило втекти з полону або табору. Група мала на меті проводити антифашистську пропаганду серед населення (доносити до людей відомості про стан на фронтах – писали листівки та розповсюджували їх через поштарів), знаходити зброю і боєприпаси та спорядження, необхідне для партизанської боротьби, визволяти полонених із місцевого концтабору, здійснювати диверсійні акти, добувати розвідувальну інформацію про розміщення в Рівному німецьких штабів, каральних загонів. Було налагоджено зв’язок з партизанським загоном Дмитра Медведєва. Разом з місцевими лікарями забезпечували партизанські загони медикаментами, перев’язувальними матеріалами та хірургічними інструментами, а молодь – фіктивними медичними довідками, рятуючи їх від вивезення до Німеччини. Група співпрацювала з М.Кузнецовим та М.Струтинським. Було підготовлено замах на Е.Коха, але внаслідок зради, в грудні 1943 р. М.Остафова та його найближчих помічників схопили гестапівці. Після страшних катувань він був повішений на початку 1944 р. Вцілілі свідки трагедії згадували, що до останньої секунди життя, вже весь понівечений, Микола Остафов гордо й сміливо глузував з катів, переборюючи біль. Можливо, наукова спільнота втратила тоді талановитого вченого, що не встиг розкритися, але забувати про нього ми не маємо права.

 

Лілія КАЗАНЦЕВА,

науковий співробітник

АО КНУ,

завідувачка Астрономічного музею