1-3Відкриваючи університет Св. Володимира в Києві, уряд Російської імперії головним завданням уважав підготовку кваліфікованих кадрів для державної служби, системи освіти та охорони здоров’я. Підготовка майбутніх учителів та чиновників здійснювалася в рамках так званого інституту казеннокоштних (держбюджетних) студентів. Після здобуття ними спеціальності вони зобов’язані були відпрацювати шестирічний термін учителями, лікарями або чиновниками. Про це з ними укладалася спеціальна письмова угода.

Загальна кількість казеннокоштних студентів регламентувалася положеннями першого Статуту Університету Св. Володимира 1833 р. та правилами для студентів Університету Св. Володимира 1834 р. На казенному утриманні перебувало 50 студентів. Із них 26 готувалися стати вчителями, 24 – державними службовцями. Із уведенням нового університетського Статуту 1842 р. число казеннокоштних студентів збільшено до 130 осіб. Списки з докладною інформацією про рівень знань казеннокоштних випускників Рада університету передавала попечителеві Київського навчального округу, останній – генерал-губернаторові для розподілу їх на державну службу в Київську, Волинську та Подільську губернії.

Казеннокоштні студенти розміщувалися в орендованих будинках на Липках (Печерськ), а після закінчення будівництва власної споруди університету – на четвертому поверсі головного корпусу. Зокрема, студенти медичного факультету займали приміщення в південній частині четвертого поверху, а філологи у північній. Там же на четвертому поверсі містилися «студентські камери» (кімнати), в яких мешкали студенти, а також розміщувалася студентська бібліотека, карцер, кабінети, квартири й кімнати для викладачів. На другому поверсі були університетська їдальня, збірна студентська зала та кімната для паління тютюну. У напівкруглих фасадах головного корпусу, а саме в його північній частині, був католицький костел. Православна університетська домова церква на честь Св. Володимира містилася в південній частині будівлі.

У своїх спогадах «Моє життя та академічна діяльність 1834 – 1884 рр. Спогади та замітки», професор Університету Св. Володимира О.В. Романович-Славатинський так описував життя казеннокоштних студентів: «Жили вони привільно, іноді навіть вільніше, ніж у власній родині: чудовий одяг і білизна, навчальні посібники і книги (юристи навіть спали на Повному зібранні законів), вентильовані спальні  з гарними ліжками, розкішна лікарня, лазня кожні два тижні. Так піклувалася державна скарбниця про своїх вихованців».

Переваги, які мали казеннокоштні студенти перед своєкоштними, можна також простежити в положеннях окремих нормативних документів. Так, згідно з «Правилами для практичних занять студентів Університету Св. Володимира з хімії 1848 р.», своєкоштні студенти, які навчалися та утримували себе за власний кошт, щосеместру вносили п’ять руб. сріблом за користування лабораторним приладдям, у той час як казеннокоштні студенти отримували все необхідне обладнання за рахунок суми, виділеної на потреби хімічної лабораторії. Студенти, які перебували на державному утриманні, за власним бажанням могли навчатися фехтування, танців, музики та верхової їзди, для чого наймалися спеціалісти та призначалися додаткові години.

Але студент утрачав казенне утримання в разі невдалого складання іспиту.

Розпорядок дня казеннокоштних студентів чітко регламентувався. Зокрема, їм заборонялося входити до спальні зі свічкою та читати, бути в ліжку після 7 години ранку, входити без сюртуків у їдальню в ранковий та вечірній час чи на обід, відвідувати трактири та кондитерські вдень під час лекцій та після 10 год. вечора, приймати в приміщеннях для занять гостей тощо. За порушення правил студентів переводили з державного утримання на власний кошт або взагалі виключали з університету.

До закінчення повного курсу навчання казеннокоштні студенти не могли за власним бажанням звільнятися від державного утримання. У разі їхнього звільнення або переведення на власний кошт студент мусив сплатити суму, витрачену державою на його утримання. Студентів, які не були спроможні одразу повернути університетові визначену суму грошей, призначали на службу для відпрацювання часу, пропорційного перебуванню їх в університеті. Отож випускники повинні були відпрацювати вчителями парафіяльних училищ, канцелярськими службовцями чи фельдшерами в госпіталях. У 1858 році інститут казеннокоштних студентів Університету Св. Володимира було ліквідовано, а казенне утримання замінене стипендіями.

Нижче наводимо текст оригінального документу з Державного архіву міста Києва ф. 16, оп. 469 спр. 274, у якому йдеться про розпорядок дня вихованців інституту казеннокоштних студентів. Документ датується орієнтовно серединою 40-х років XIX ст.

«О 5 годині ранку відкриваються для студентів кімнати, де вони готуються до лекцій.

О 7 годині ранку подається в їдальні чай, до якого студенти приходять уже одягнені, в сюртуках, о 8 годині чай закінчується і в цей же час закриваються спальні, в які студенти протягом дня ні під яким приводом заходити не повинні.

У свята й коли лекції не читаються, обід подається о першій годині дня, а в будні о 3 годині.

О 8 годині вечора знову подається чай, а для тих студентів, які зайняті уроками мистецтв, у вільний від цих занять час.

О 10 годині вечора відкриваються спальні й ставляться в них нічники, окрім яких іншого освітлення в спальнях вночі не повинно бути.

Об 11 годині гасяться свічки в камерах, і камери зачиняються.

Курити люльки й сигари забороняється, крім як у відведеній кімнаті.

За всяке псування меблів та інших казенних речей відповідають студенти: вирахування коштів, які вони можуть одержати на службі чи з грошей, які вони отримують на вакаціях.

Помічники інспектора мають нагадувати студентам ці правила і спостерігати за точним виконанням їх. Студенти зобов’язані беззаперечно підкорятися їм; у заклад можуть  вступити і перебувати в ньому тільки ті, які будуть суворо їх виконувати. Порушники ж негайно будуть виключені з казенного утримання».

Інна ЧИГИРИК,

кандидат історичних наук