TSNUK_PetrenkoLysak

Проєкт «Запитуй у фахівців: науковці КНУ імені Тараса Шевченка про #коронавірус» набирає обертів і збирає дедалі більше запитань. Пропонуємо вашій увазі відповіді університетських експертів.

На запитання «Тривалий період карантину й ізоляції може покращити навички самоорганізації українців, комунікації та взаємодопомоги, наприклад, між сусідами у багатоквартирних будинках?» відповідає Алла ПЕТРЕНКО-ЛИСАК, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри галузевої соціології факультету соціології:

Тривалий період карантинної ізоляції може покращити навички самоорганізації, але не покращить те, чого не існувало. Сусідствування існує в усіх жилих середовищах або у вигляді взаємовідносин, або у вигляді їхньої відсутності. Не всі люди, які живуть неподалік, утворюють сусідства і входять до них. Якщо серед сусідів і до карантину були поширені практики взаємодопомоги (як мінімум, вони віталися при зустрічах), то цілком імовірно, що у черговій складній ситуації вони підтримають один одного.

Американський дослідник сусідства Роберт Сімпсон з’ясував, що активне спілкування між сусідами може врятувати життя під час надзвичайних ситуацій. Адже саме люди, які живуть поряд, стають вирішальним фактором у випадку катастрофи через те, що вони мають доступ до постраждалих ще до того, як приїдуть рятувальники. Він проаналізував низку катастроф і виявив, що гинули саме мешканці тих районів міст, де між сусідами існували дуже слабкі соціальні зв’язки. Отже, чим згуртованішим є населення певного регіону, тим більше людей буде у списку тих, хто врятується чи виживе під час надзвичайної ситуації. Я, можливо, трохи інакше змінила б дієслово в запитанні: «Чи може карантин породити навички самоорганізації, комунікації, взаємодопомоги між сусідами у багатоквартирних будинках?». Так, породити здатний. І сусідські відносини можуть перерости у співпрацю в ситуації кризи. Втім, це можливо за умов, що у спільноті є активні мешканці і наявні канали масової комунікації. Якщо переважають конформісти, то ніякої колективної саморганізації не спостерігатиметься. Індивідуальна саморганізація – цілком. Групова – хіба що за умов копіювання видимої, дуже спостережувальної поведінки сусідів. І ця поведінка має колективно схвалюватися, як і канали комунікації. Сьогодні це соціальні мережі, районні інтернет -ЗМІ, старі добрі газети, стовпи, стіни і дошки оголошень. Якщо вони існують і є дієвими, то шанс цілком існує. Якщо говорити про сусідів, то ніщо так не об’єднує сусідів, як огорожа чи стіна між нимиІноді їх здатна об’єднати спільна проблема чи забава. Але тут все залежитиме від того, наскільки ця проблема стосується кожного, а забава поділяється всіма.

Якщо говорити про те, як взагалі здатні об’єднатися сусіди, то можливі 8 типів таких об’єднань:

  • Групи взаємодопомоги (організовуються для допомоги своїм членам);
  • Благочинні групи (організуються для допомоги іншим людям, які не є членами групи);
  • Представницькі групи (представляють та захищають інтереси мешканців, які їх обрали);
  • Групи дії (тиску) (ініціативні групи, що захищають інтереси всієї сусідської спільноти);
  • Погоджувальна група (лише частково складається з представників тієї структури, з якою потрібно узгоджувати власні дії);
  • Групи інтересів меншості (утворюються для захисту інтересів окремих груп мешканців, які перебувають у меншості);
  • Соціальні (спеціальні групи) (створюються тимчасово для проведення певного заходу);
  • Добровільні (волонтерські) організації (добре організовані групи, які представляють інтереси певної частини сусідської спільноти).

До речі, досить цікавий феномен саморганізації сусідів періоду карантину ми з колегами помітили в соціальних мережах окремих районів міста Києва. Майже всі райони мають свої сторінки. Вони досить різного масштабу: від окремого будинку, двору – до кварталу, вулиці чи цілого району. На початку карантину, коли зупинили громадський транспорт та закрили ринки, у сусідських групах почали з’являтися різні оголошення про взаємодопомогу. Пропонувалися послуги підвезти сусідів на роботу чи доставити продукти або інші товари з магазинів. Тобто було запущено щось на кшталт агіткампанії. З часом до таких заходів вдалися й офіційні інстанції. Цікаво, що проблеми, за якими кооперувалися співмешканці, відрізнялися у різних районах міста. Наприклад, були райони, де фактично була відсутня пропозиція підвезти на роботу, але там були досить поширені звернення з продажів товарів чи інших продуктів – не доставки, а саме продажу через те, що ринки були закриті. Тож почали з’являтися такі групи, щоб продати товар або надати послугу, наприклад, перукарську. Можна припустити, які саме особливості сусідських проблем або відносин домінують у тому чи іншому мікрорайоні чи будинку. Це перше. А по-друге, які соціально-економічні показники ми можемо для себе обрати як орієнтир для подальшого аналізу життя міста. Тож чим інтенсивнішим є контакт між сусідами, тим імовірніше і виникнення, і розгортання, і поглиблення цих взаємин між сусідами у таких складних ситуаціях. Якщо контакти не склалися, то покладатися на те, що якась криза спонукатиме людей до самоорганізованої взаємопідтримки, звісно, сподіватися можна. Утім, лише сподіватися.