TSNUK_MorozovaLarina

Проєкт «Запитуй у фахівців: науковці КНУ імені Тараса Шевченка про #коронавірус» набирає обертів і збирає дедалі більше запитань. Пропонуємо вашій увазі відповіді університетських експертів.

На запитання «Чи не буде в нас посткарантинного синдрому?» відповідає Ольга МОРОЗОВА-ЛАРІНА, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психодіагностики та клінічної психології факультету психології:

Ситуація невизначеності, в якій опинився весь світ, примушує замислюватися про майбутнє, про те, як воно все буде після карантину. Цілком природна реакція. Проте, коментувати питання щодо наслідків цієї абсолютно унікальної події, яка, до того ж, ще триває – надзвичайно важко.

Уже зараз можна сказати, що багато що залежатиме від тривалості карантину та жорсткості тих обмежень, які він накладає. Недарма усі країни світу, які впровадили карантинні заходи, намагаються їх послабити за першої ліпшої можливості. І причини тут не лише економічні.

Про що ж варто знати? Як би дивно це не звучало, сам по собі карантин не створює чогось принципово нового. Як і будь-яка екстремальна ситуація, він лише посилює тенденції, що існували раніше. Приміром, багато хто чув про хвилю розлучень, яка шириться зараз Китаєм. Подружні стосунки не витримували того тісного й цілодобового спілкування, до якого спонукала самоізоляція. Проблеми існували раніше, проте були непомітними або чимось скомпенсованими.

Цей приклад можна з легкістю перенести на інші сфери життя, як індивідуального, так і суспільного. Після карантину проявлятимуться тенденції, які існували раніше у прихованому вигляді.

Гарна новина полягає в тому, що якщо, приміром, ви давно думали, але не могли зважитись на зміну фаху чи перехід на фріланс, не усвідомлювали силу своїх талантів, або, навпаки – переоцінювали власті перспективи у якійсь сфері, відкладали певні зміни, через те, що ніби «не на часі», зараз життя примусить змінюватись. Для когось це буде надзвичайно болісно, а комусь подарує унікальний шанс.

До речі, частина респондентів як в Азії, так і у Європі зауважують, що їхні гарні до того сімейні стосунки, під час карантину міцнішають, набуваючи особливої ніжності й турботи. Це підтверджує тезу: карантин стає каталізатором, просто прискорює, окреслює процеси, що існували й раніше, проте були не настільки помітними, не настільки рельєфними.

Тому я би сказала так: якщо посткарантинний синдром матиме місце, умовними «ліками» від нього виступатиме усвідомлення, а інколи й переосмислення власних потреб та можливостей, а також готовність до змін.

Будьте здорові!