TSNUK_Romanenko

Проєкт «Запитуй у фахівців: науковці КНУ імені Тараса Шевченка про #коронавірус» набирає обертів і збирає дедалі більше запитань. Пропонуємо вашій увазі відповіді університетських експертів.

На запитання «Чи не є «карантинна» картина сьогоднішнього світу, у якій більшість людей зачинені вдома й прикуті до різних екранів, з яких потоком ллється розважальний контент, прообразом нашого майбутнього світу?» відповідає професор кафедри міжнародних комунікацій та комунікативних технологій Інституту міжнародних відносин, доктор соціологічних наук Юрій РОМАНЕНКО:

Коли закінчується пандемія, спадає інформаційний шок, люди починають повертатися до свого звичайного життя і замислюються над цією «карантинною» картиною сьогоднішнього світу, де більшість людей зачинена вдома, вони прикуті до різних екранів, до гаджетів, фактично до електронного віртуального світу. З цього віртуального світу ллється широким потоком віртуальний розважальний контент, і цілком можливо, що все це нагадує наше з вами майбутнє.

Чи буде воно таким? Якщо подивитися на таке картографування реальності з точки зору нашої епохи, вона є, по суті, епохою симулякрів. Це епоха, в яку образові віддається перевага перед річчю, копії віддається перевага перед оригіналом, уявленню дійсності і видимості – перед тим, що називається реальністю. Ми живемо в епоху профанацій. Це означає, що з цими самими профанаціями нерозривно пов’язана така модель соціальної дійсності, в якій істина цілком і повністю профанується. Відбувається свого роду формування суспільством спектаклю. Отже, пандемія в цьому сенсі нічого не змінює і не скасовує. Якщо ми раніше віддавали перевагу тому, щоб переживати досвід безпосередньо, то нині всі ми живемо в образах, які є відірваними від різних аспектів життя. Вони  злилися в єдиному потоці, і реальність, яка розглядається по частинам, фрагментовано, з’являється нам у формі особливого самостійного псевдосвіту, який є доступним лише нашому спогляданню. По суті, всі образи оточуючого світу просотані ефемерністю. І ця ефемерність, ці спектаклі як форма заперечення життя є своєрідним рухом неживого. Відповідно, для сучасного суспільства сам спектакль являє собою інструмент уніфікації. Перед нами і процес, і результат розвитку інформаційного капіталізму. Й інформація у всіх своїх проявах – чи то це пропаганда, чи то реклама, чи то певне безпосереднє споживання розваг – є, по суті, повсякденним утвердженням вибору, який був уже зроблений у способі виробництва, що своєю чергою являє собою основну частину нашого часу, який проживається поза межами виробничої діяльності. Власне, було б неправильним вважати, що у цьому самому суспільстві спектаклю протистоїть та бурхлива діяльність, яка відбувається у сучасному суспільстві. Насправді, цей спектакль, який спотворює реальність, сам є продуктом такої діяльності. Отже, ця реальність заповнюється спогляданням видовища і стає тим самим видовищем! Ми бачимо перед собою той самий спосіб життя віртуальної людини, яка міркує про свій власний світ – світ образів, який вона відтворює і тиражує у своїй повсякденності. Виходить, що це видовище підкорює собі людей. Працює ціла економіка видовищ, яка розвивається з опорою сама на себе. Тож звичайний світ цього самого спектаклю не обов’язково пов’язаний з періодом епідемії. Він і без того щодня ллється з телевізійних екранів.

Можна вважати, що для суспільства, яке прийде на зміну епідемії, тотально нічого не зміниться. Звісно, тут можуть бути й інші точки зору, які випливають з різного розуміння того, чим на сьогоднішній день є коронавірус і як, власне, розуміти цю епідемію. Можна розуміти її просто як результат певної інформаційної паніки, як це фігурує у деяких політиків, які по суті розглядають саму епідемію як різновид масового психозу, що у віртуальному просторі набув такого розголосу. В окремих випадках фахівці схиляються до версії, що це є різновид такої собі інформаційної війни в поєднанні з елементами бактеріологічної війни. Для окремих антимедіа сама по собі пандемія не розглядається як щось самостійне. Вона прив’язується до всіх тих трендів в сфері захворюваності, з якими людство мало справу й раніше. Можна сказати, що найскептичніший погляд на саму епідемію коронавірусу мають фахівці в галузі медицини. Вони сприймають її без емоційних перебільшень, порівнюючи, наприклад, статистику з іншими захворюваннями, наголошуючи на тому, що нічого надзвичайного в цій пандемії немає.

Виходить, що все те, що ми отримаємо в недалекому майбутньому за рахунок певної частини скептично налаштованої аудиторії, може бути дуже швидко забуте. Йдеться про всі ті речі, з якими ми нині щодня стикаємося, адже в окремих випадках вони представляють собою справді засоби застереження, засоби звичної гігієни. І все, що може змінитися, – це те, що люди хіба що почнуть ретельніше ставитися до цих застережень, будуть вживати додаткових заходів безпеки, використовувати певні інструменти додаткової гігієнізації життєвого простору тощо. Тож можна сказати, що саме по собі суспільство симулякрів, суспільство спектаклю і вся та видовищність, яка існує в сегменті медіапростору, навряд чи істотним чином зміниться.