TSNUK_Patryliak

Проєкт «Запитуй у фахівців: науковці КНУ імені Тараса Шевченка про #коронавірус» набирає обертів і збирає дедалі більше запитань. Пропонуємо вашій увазі відповіді університетських експертів.

На запитання «Як часто в історії траплялися пандемії і як вони впливали на розвиток людства? Як COVID-19 вплине на хід історії сьогодення?» відповідає Іван ПАТРИЛЯК, доктор історичних наук, професор, декан історичного факультету:

Очевидно, що життя в умовах пандемії та карантину не може не породжувати питань на кшталт того, як людство переживало подібні ситуації в минулому, до чого призводили попередні епідемії та пандемії, як вони впливали на поступ людської цивілізації. Насамперед слід розуміти, що масові спалахи інфекційних хвороб, зі швидким їх поширенням серед мешканців тієї чи іншої території (власне, це і є епідемія, від грецької «серед, народ»), супроводжували людей всю історію – від моменту зростання густоти населення планети, появи трансконтинентальної торгівлі і державних утворень, які контролювали великі масиви земель і велику кількість населення. Епідемії почали поширюватися на декілька країн або континентів, перетворюючись на пандемії, від грецької «пан, народ».

Уперше зафіксована у письмових джерелах епідемія грипу мала місце на території Месопотамії, Персії, Центральної та Південної Азії ще в 1200 році до Різдва Христового. В 429-426 роках до н.е. так звана «афінська чума» вбила близько ста тисяч мешканців цього античного міста. Ще через 14 років сучасну Грецію та Італію струснула епідемія грипу. Першою пандемією більшість істориків називають так звану чуму «Антоніна», яка лютувала в Римській імперії впродовж 165-180 років. Тодішні джерела вказують на те, що хвороба була принесена до Риму, Греції та Галії, тобто сучасної Франції, римськими легіонерами, які перед тим воювали на Близькому Сході. Римські хроністи стверджували, що в розпал хвороби кожного дня в столиці імперії гинуло до 2000 людей. Загалом в імперії та за її межами в цей період померли, за різними оцінками, від 5 до 10 мільйонів осіб. Менше ніж через 100 років наступна, так звана «чума Кіпріана» знову охопила Римське Середземномор’я і фактично поховала колись могутню імперію. Руйнівною стала чумна пошесть в 1331-1353 роках, відома в Європі як «чорна смерть». Втрати від цієї пандемії оцінюють від 75 до 200 мільйонів осіб. «Чорна смерть» прийшла до Європи з Азії через знаменитий Шовковий шлях. Власне, цей Шовковий шлях закінчувався в Криму. На півострові в той час точилася війна між золотоординцями, між монголами та генуезцями, які контролювали окремі міста Криму. Намагаючись зламати оборону генуезців у Кафі, сучасній Феодосії, монгольські вояки за допомогою катапульт закидали до міста трупи людей, померлих від чуми. Звичайно, що епідемія зламала опір оборонців. Але частина з них зуміла на кораблях вирватися з обложеного міста, припливти в Італію, привізши з собою страшну епідемію.

Якщо подивитися ближче до нашого часу, то слід згадати знамениту «іспанку», або іспанський грип, який в 1918-1919 роках вбив у світі понад 17 мільйонів людей. У 1918-1922 роках на території колишньої Російської імперії поряд з «іспанкою» ще лютувала епідемія тифу, яка охопила і наші землі. Ця епідемія забрала життя ще близько 2 мільйонів осіб. Для України вона стала одним із тих страшних факторів, які не дозволили затвердити свою незалежність. Адже в кінці 1919 року дієва армія Української народної республіки, Українська Галицька армія, була подолана не стільки ворогами, стільки тифом.

Епідемії віспи, кору, грипу, по суті, завоювали для Європи Америку та Австралію, підкорили для європейців Новий світ. Епідемії і пандемії були тими кризами в житті людської цивілізації, виходом із яких були два шляхи – шлях смерті і зникнення того чи іншого суспільства або шлях швидкого розвитку, швидкого вдосконалення, швидкого поступу, переходу на новий рівень розвитку цивілізації.