TSNUK_Zaharchenko

Проєкт «Запитуй у фахівців: науковці КНУ імені Тараса Шевченка про #коронавірус» набирає обертів і збирає дедалі більше запитань. Пропонуємо вашій увазі відповіді університетських експертів.

На запитання з галузі інформаційної політики відповідає доцент кафедри мультимедійних технологій і медіадизайну Інституту журналістики Артем ЗАХАРЧЕНКО:

1. Як визначити фейк на перший погляд?

Для початку треба переконатися, що ви хочете визначити, чи це фейк. На жаль, більшість людей готові повірити у все, що їм запропонують, особливо якщо емоційно інформація здається привабливою. Припустимо, ви з’ясували для себе, що ставитеся до інформації прискіпливо. Тож вам треба зрозуміти – фейк це чи ні. Потрібно перевірити, чи під оригінальним постом, який усі поширюють, немає дописів про те, що ця інформація неправдива. Дуже часто хтось поінформований уже знайдеться і напише про це. Але дивина полягає в тому, що люди абсолютно ігнорують такі коментарі, ба навіть погрожують їх авторам – така нині емоційно накручена аудиторія. Якщо ви не піддаєтесь таким впливам, можете скористатися чужою експертизою. Якщо такого коментаря (що відчутно полегшує вашу задачу) немає, доведеться самому попрацювати. Варто подивитися, хто поширює інформацію, в якому виданні це опубліковано. Таким чином можна відсіяти принаймні дешеві фейки – такі, які зроблені кустарно, не спрямовані на те, щоб суттєво вплинути на аудиторію. Якщо ви регулярно читаєте електронні ресурси, то починаєте помічати видання, які поширюють «сміття». Їх досить багато.

Достатньо задати в пошуку «видання – сміттєві, зливні бачки» – і можна легко знайти перелік таких українських медіа. Якщо видання має хоч якусь репутацію (навіть якщо це проросійські медіа, що часто ловляться на брехні), воно не поширює дешеві фейки. Наступний крок: подивитися на емоції, з якими це поширюється. Якщо там хайп, якщо присутні вигуки у стилі «Ми всі помремо!», або навпаки «Зрада-Перемога», якщо це поширюється з надмірним ентузіазмом, це також викликає підозру. Можна за цими першими двома пунктами задати пошук у гугл і подивитися, які медіа зазвича й так пишуть. Якщо є посилання на «ВВС Україна», на «Українську правду» чи «Новое время» (так, їх не всі люблять, але це видання, які проводять фактчекінг). Якщо подібні видання таке поширюють, то із великою імовірністю можна говорити, що це не дешевий фейк і, можливо, навіть не фейкова інформація. Далі треба подивитися на загальну логіку, відкинувши власні емоції. Якщо ви здоровим глуздом розумієте, що цього ніяк не може бути, що ні в які світоглядні рамки це не вписується, це також причина не повірити такій інформації.

Якщо за попередніми етапами інформація пройшла і не була спростована, можна переходити до останнього етапу – поміркувати, кому ця інформація може бути вигідна. Адже це може бути не лише фейк, а й якась інша маніпуляція, зроблена за іншою технологією. Тобто в цілому інформація правдива, але якимось чином викривлена інакше, вона вкинута якраз зараз саме тому, що вона може вплинути на чиєсь рішення. І якщо подумати, кому вона може бути вигідна, можна зробити для себе висновок.

Власне, фактчекінг нині – як гігієна. Якщо в період епідемії ви посилено миєте руки і не торкаєтеся обличчя, то абсолютно так само треба чинити і з інформацією: треба звикати якнайретельніше її перевіряти, і з часом ця звичка відпрацьовується, і ви починаєте якісніше розуміти, де інформація правдива, а де ні.

2. Чому українські медіа не надають об’єктивної інформації про ситуацію з коронавірусом?

Дехто дає, але, звісно, не всі. Адже це і є ціна демократії. Якщо б таке питання поставив хтось зі студентів, які не пам’ятають радянської цензури або періоду пізніх 90-х – початку нульових років, то, дуже сподіваюсь, що він не вирішить для себе, що потрібна цензура – аби тільки інформація була достовірною. Відкритий інформаційний простір – це відкритість для багатьох різних віянь, у тому числі, наприклад, російського впливу. Росіяни в цій компанії про коронавірус запускали чимало фейків, спрямованих на свою внутрішню аудиторію, де применшували небезпеку пандемії. Зокрема, закликали ігнорувати небезпеку коронавірусу, не піддаватися впливу. З іншого боку, у нас є впливи, наприклад, президента США Трампа, його видання теж запускали фейки, скажімо, про те, що це штучно створений китайцями вірус. До речі, наші співробітники хімічного факультету активно поширювали допис, який спростовує це. Фейки запускаються і нашими внутрішніми політичними силами. Це одна з причин того, чому фейки взагалі з’являються. Інша причина: бажання українських медіа якось «хайпонути», вони дадуть гучний заголовок – нехай неправдивий – і це забезпечить безліч переглядів на сайті, щось можна буде заробити на рекламі. Бажання «хайпонути» помітно навіть серед звичайних блогерів, які думають: «Ось я напишу таке, що всі будуть поширювати – і стану популярним!». Тобто, ціна демократії – насправді означає не те, що можна брехати, а те що у держави немає монополії на обман вас.