пророк…Українство різних часів шукало зі свого середовища такого провідника, що за прикладом біблійного Мойсея вивів би нашу націю до власної землі обітованої…Це мала бути людина, яка свідомо прийняла б найвищі страждання, готова була, за словами Неофіта Кибалюка,  «красу цього світу і його радості замінити на вічну розлуку з ним, на фізичне небуття, готова цю найвищу ціну заплатити за осягнення ідеї, за любов до батьківщини, за добро братів і майбутніх поколінь свого народу».

Вона мала до найглибшого єства власної душі перейнятися болями українства, усвідомити, які моря крові й сліз пролито її предками, скільки звитяжців уже загинули в боротьбі за волю поневоленого й потоптаного чужим чоботом рідного народу…

Вона мала не загасити вогонь любові до людей у ці роки політичної задухи, серед мороку й страхіть, коли вже мовчав дух козацької вольниці й ще повинна була народитися муза українства. Аби вистражданим словом ударити по серцях з невідомою силою, зі страждань і мук українського народу він мав викувати й загартувати нові пісні волі й праці.

Так, цю місію міг узяти на себе справді великий герой і великий геній, а вибрати його й спрямувати на цей шлях мав хіба що Всевишній. Тільки він міг провести шляхом випробувань обранця історичної долі українства, тільки він міг освідомити того потребою взяти на себе місію більше любити Україну, ніж самого себе і прийти це сказати в Україні, в її стольному Києві, бо тільки й звідси могло розпочатися національне відродження.

Зрештою, такий жертовник мав стати не тільки Пророком свого народу, що вказує йому вихід на широку стовпову дорогу, але і його новітнім Мойсеєм, який виведе свою націю на цей шлях. Такий український Мойсей, маючи богообранність, мав би і мужність звернутися до Бога від імені свого народу…

І Боже провидіння вибрало такого жертовника серед українства, наділивши його всебічним талантом і незламною волею, життя якого назавжди залишатиметься для всіх прикладом служіння рідному народові й людству.

І справді, за словами Олеся Бабія, «ніхто ніколи не збагнув ще тайни, як у мужицькій хаті, в народі тім, що був заснув, Апостол міг нам виростати – бо ж «Заповіт», бо ж «Сон», «Кавказ», як і життя все – таємниця, і для усіх у кожний час життя і мудрості криниця!»

Тож пізнаваймо державницький шлях Того, хто справді став Пророком України.

 

З книги

Володимира СЕРГІЙЧУКА «Українські державники: Тарас Шевченко»