GlobalОстаннім часом спостерігається значне збільшення кількості студентів, які хочуть отримати якісну вищу освіту. Глобалізація дала змогу вільно обирати навчальні заклади, що суттєво посилило конкуренцію між ними. Якщо раніше конкуренція була на національному рівні, то тепер ідеться про боротьбу за студента на міжнародному рівні.

Досвід показує, що постійні зміни робочого середовища, залучення нових технологій і необхідність розв’язання нових проблем вимагають формування абсолютно нового типу спеціаліста, підготовленого вирішувати незрозумілі, неструктуровані завдання. Очевидно, що старі методи навчання, які в першу чергу орієнтовані на передачу знань та розв’язання типових задач, неспроможні повною мірою задовольнити сучасного студента. Саме з цієї причини більшість провідних університетів світу намагаються застосовувати нові підходи до освіти.

Необхідно постійно вдосконалювати методи навчання, щоб адекватно готувати спеціалістів високого рівня. Це вимагає перебудови навчальних програм, які будуть міждисциплінарними, розширять навички студентів у дослідницькій роботі, підтримуватимуть зв’язок між університетською освітою та реальною роботою. Іншими словами, нові програми мають спонукати студента проводити комплексне дослідження, якому буде присвячена його діяльність під час навчання.

На жаль, більшість університетів не можуть залучити до викладання відомих науковців, що, ясна річ, знижує ефективність студентських робіт. Тому основну увагу маємо приділяти зміні ролі викладача: якщо раніше він розглядався як людина з досвідом наукових досліджень, то нині необхідно, щоб викладач сам проводив дослідження, залучаючи до них студентів. У той же час суттєвою проблемою залишається факт, що близько двох третин викладачів вишів Європи не мають взагалі або мають незначний дослідницький досвід, лише близько 5% навчальних годин проводять відомі дослідники-вчені.

Враховуючи значне прискорення наукових досліджень та впровадження нових технологій неможливо чекати, поки певну проблему розв’яжуть учені. Часто постає необхідність знаходити рішення в повсякденній діяльності. Отож бачимо, що сучасна людина має зайняти певну нішу, в якій їй братися за нову проблему та оперативно шукати її розв’язок. При цьому частина відомих методів досліджень уже не є релевантними через наявність зовсім нової технології. З цього випливає беззаперечний висновок: сучасна людина повинна проводити певну частину досліджень самостійно, бути готовою розв’язувати нові нестандартні завдання, які під час її навчання ще не існували. З огляду на це для неї найважливішою має стати інформація не про певні знання, які можуть застаріти ще до закінчення навчання, а про методи проведення досліджень та розв’язання нестандартних завдань у майбутньому. Акцент навчання має зміститися з передачі відомої інформації на сам процес проведення досліджень.

А ще потрібна зацікавленість студентів не тільки в набутті певних знань, а й у застосуванні їх у практичній діяльності. Іншими словами, для виховання нового типу спеціалістів украй потрібна активна позиція самих студентів, що передбачає наявність реального академічного дослідження, в якому братимуть участь студенти. Для цього вони опановують теорію дослідження за допомогою лекцій та активного вивчення наукових статей, а потім проводять дослідження на основі спеціально розроблених викладачами дослідницьких питань, розв’язання яких передбачає використання різних методів, що, як правило, притаманні одночасно різним дисциплінам.

Приклади застосування можливих досліджень для різних дисциплін у Європі, Північній Америці та Австралії свідчать, що в більшості випадків можна впроваджувати нову методику навчання за допомогою дослідницько-активного навчального плану, який вимагає суттєвого перегляду навчальних програм в університетах.

Наприклад, в Університеті м. Глазго (входить до 200 найкращих університетів світу) розроблені спеціальні наукові теми, які сприяють розширенню студентського досвіду шляхом саморозвитку. Такі теми заохочують студентів та викладачів поширювати найкращий досвід, і разом генерувати ідеї та моделі для інновацій у навчанні й викладанні. Очевидно, що теми мають міждисциплінарний характер  та постійно оновлюються. Нова навчальна програма спрямована на розвиток успішного студента, відповідального громадянина, який може давати аргументовані оцінки, застосовує критичне мислення в новому контексті.

У Нідерландах реалізований проект, у якому близько 20 % найкращих студентів Маастрихтського університету (топ-закладу за рейтингами «Таймс» і «Шанхайський») у бакалавраті залучалися до дослідницьких проектів закладу замість двох вибіркових курсів. Це призвело до того, що студенти перестали бути простими слухачами на лекціях, а стали активними її учасниками. Безумовно, що для широкого впровадження такої методики мають бути готові не тільки студенти, а й викладачі, тому цей досвід рекомендується застосовувати обережно. Водночас не можна не відзначити позитивні результати, отримані університетом: значне зростання наукових публікацій студентів, організація міжнародних студентських конференцій (з міжнародним реферуванням робіт), підвищення рівня університетських наукових досліджень.

В одному з провідних університетів світу – Університеті Гумбольдта (Берлін, Німеччина) – була створена так звана Болонська лабораторія спеціально для контролю за впровадженням прогресивної методики в усьому навчальному закладі. Лабораторія стала координатором запровадження нової методики в структурних підрозділах, вона розробляє та впроваджує нові форми навчання.

Такий підхід вимагає надзвичайно широкої академічної свободи для студентів, до якої не готові всі зацікавлені сторони. Зокрема, більшість викладачів уважає, що студенти не можуть працювати відповідно до очікувань у плані незалежності, дисципліни та мотивації, тобто існують сумніви, що в умовах необмеженого доступу до навчання можна досягти якісної освіти.

Однак в університеті Берліна вирішили вважати студентів не клієнтами, які хочуть спожити продукт університету під назвою «знання», а частиною наукової спільноти. Це дуже важлива відмінність, адже змінюється поняття набуття знань. У традиційній освіті викладач дає послідовність тем, теорем і правил, які демонструються з відповідним набором прикладів, а домашні завдання, як правило, є повторенням завдань, аналогічних розглянутим. За нової концепції знання передають шляхом спілкування, всебічно розвиваються навички студентів. Побудова відносин стає результатом контакту студента з викладачами за межами класної кімнати, наставництво, знайомство з іншими студентами і навички роботи в команді.

Замість пошуку стажування за межами університету студентам треба надати можливість інтеграції теорії і практики з метою поширення знань і надання допомоги в дослідженнях самого університету.

Очевидно, що таку нову систему викладання треба ретельно підготувати. Значно зростає роль викладачів у формуванні цікавих тем для досліджень, у яких братимуть участь не тільки викладачі, а й студенти-бакалаври.Хибним має стати уявлення, що дослідження не для всіх, особливо на початковому університетському рівні. На інституціональному рівні важливо здійснити структурні зміни, зокрема, пов’язані з розвитком науково-дослідного потенціалу та навчальних програм. В університеті Берліна таке рішення було прийнято, воно жорстко виконувалося, особливо щодо молодих учених, а це за кілька років сформувало критичну масу викладачів, які вели заняття за новою методикою. Після цього процес переходу пішов набагато легше, на сьогодні вже понад 95% викладачів цього університету використовують сучасні підходи до викладання.

Таким чином, починати треба з суттєвої зміни навчальних планів. Крім того, необхідно провести перепідготовку викладачів, які зможуть використовувати прогресивну технологію навчання. Слід також зауважити, що впровадження нової методики має відбуватися в процесі посилення співпраці між університетами різних країн, що сприятиме розширенню міжуніверситетських досліджень. Враховуючи це, стає зрозумілим, що перехід до нової методики навчання не буде швидким, а розтягнеться щонайменше на найближчі 10-15 років.

 

А.СТАВИЦЬКИЙ ,

доцент кафедри економічної кібернетики,

координатор ECTS КНУ,

член Національної команди експертів із реформування вищої освіти України