DSCN2928

Заблукані, зболені, збиті іржею утоми,

Посипані попелом втрат, на розхресті біди,

Ми все-таки молим: явися, незнищений громе,

Зціли, невмирущий Тарасе!

Шевченку, гряди!

Невже мужній дух відгримів у грозі Ненаситця,

Невже до синів йому шлях заказали льоди?..

Ні, зродиться день! Бо лицарству в могилах не спиться, –

А спати живим?.. Пробуди нас!

Шевченку, гряди!

Сонцями на палях – кульбаби в полях Берестечка.

Не вилягти б знову барвінком під коні орди!..

Подай соловейкам ту пісню, що впала з гніздечка,

Дай дзвонам згадати свій голос…

Шевченку, гряди!

Ні, груди калини повік не розшарпають круки,

Ні, вільна Вітчизна повзучі презрить холоди!..

Аби рідна нива безплідної збавилась муки,

Протни свіжу борозну, батьку,

Шевченку, гряди!

О, грім прогримів! Прометнувся вогнем первозданним!

І тішиться щастям простору зерно молоде,

І тісно у тілі землі віковим ураганам!

Розторглися брами і душі –

Шевченко гряде.

Олександр ЯРОВИЙ,

 доцент Інституту філології