27 серпня 2014 року я з захопленням і тривогою піднімалася на борт літака, яким мала летіти до далекої країни Індонезії. Ще півроку тому наш викладач індонезійської розповів про програму Darmasiswa, яка дає змогу іноземним студентам навчатися протягом семестру чи навчального року в одному з університетів Індонезії. Отож після конкурсу й відбору я летіла до міста Бандунг в Universitas Padjadjaran Bandung.

КорпусПрограма Darmasiswa пропонує іноземним студентам не лише вивчати індонезійську мову та культуру, а й поглиблювати знання з таких спеціальностей, як туризм і готельна справа, комп’ютерні технології, традиційна медицина, економіка, міжнародні фінанси, аудит, архітектура, дизайн тощо. Навчання розраховане на один семестр або на один навчальний рік. Під час проходження мовного стажування університет виплачує стипендію у розмірі 2 млн. індонезійських рупій (приблизно чотири тисячі гривень за сучасним курсом долара). Також надається можливість різноманітних позакласних занять починаючи з вивчення техніки «батик» і закінчуючи народними бойовими мистецтвами.

У Бандунзі нам допомогли знайти житло та освоїтися. Корпус університету Паджаджаран мав неординарний вигляд за своєю архітектурою й приголомшував екзотичною красою та розмаїттям тропічних рослин.

1 вересня ми пішли на наші перші лекції. Щодня було дві лекції одного з п’яти предметів, пов’язаних з індонезійською мовою та культурою. Спочатку було важко, але в спокійній розслабленій атмосфері ми швидко подолали всі труднощі.

Одним з найцікавіших моментів навчання була участь у міжнародному фестивалі гамелану (народний індонезійський оркестр), який проводився в містечку Сумеданг. Це був надзвичайний досвід для всіх іноземних студентів не тільки в плані філології, а й умінні володіти індонезійськими музичними інструментами та й просто весело та захопливо проводити час із друзями.

Під час мовного стажування в Бандунзі іноземним студентам було запропоновано ряд цікавих екскурсій на фабрики з виготовлення побутових речей та їжі, ми відвідували різноманітні музеї.

Навчання поєднувалося з відпочинком, який завжди проводили на природі. Так, одного разу ми поїхали на екскурсію до місцевого вулкану Kawah Putin, що дослівно перекладається як білий кратер. Містичність цього місця вражала, а бліде озеро в центрі велетня доповнювало картину й нагадувало фільми в стилі «парк юрського періоду».

Місяці навчання пролетіли надзвичайно швидко і стало непомітно, що індонезійське звичне «ковтання» звуків та скорочення слів уже спокійно сприймалося на слух, і мусульманські мечеті закликали до молитви вже не так голосно.

Канікули розпочались у середині грудня, і в цей час я вирішила трохи помандрувати. Моєю мрією було відвідати найбільший буддійський храм у світі – Боробудур, у місті Джог’якарта. А ще я побувала в одному з найстаріших індуїстських храмів – Прамбанан, який вразив своєю величчю.

Починаючи з січня, у мене з’явилася можливість пройти стажування в Посольстві України в місті Джакарта. До моїх обов’язків входило: переклад текстів з індонезійської мови  українською, з української та англійської – індонезійською; складання плану змістового наповнення для соцмереж з гуманітарної тематики тощо…Під час практики я побувала на міжнародній конференції, присвяченій Голокостові.

По закінченні практики я побувала на острові Балі, де мала змогу поринути в екзотичний буддійський світ, помилуватися, як заходить сонце на узбережжі Індійського океану.

Для тих, хто має бажання відвідати Індонезію, потрібно пам’ятати, що це – мусульманська країна, тому правила поведінки щодо одягу повинні бути дотримані (не слід надягати надто короткі спідниці чи шорти, оголювати плечі та груди, адже це може викликати несхвальну реакцію місцевого населення). Також існує правило «лівої руки» – нічого не можна подавати лівою рукою, бо за законами Корану вона вважається нечистою. Звичайно, культура Індонезії надзвичайно відрізняється від європейської, але слід пам’ятати, що ви є гостем і повинні поважати та цінувати ті надбання, на які багате місцеве населення.

Ось так, 6 місяців або 183 тропічні дні, пролетіли для мене зі швидкістю світла. Позаду лишилися яскраві спогади, теплі дні, смак екзотичних фруктів. Сертифікат про навчання отримано, екзамени складено. Сподіваюся, що така можливість побувати в Індонезії випаде ще багатьом студентам, які мають на меті вивчити індонезійську мову та культуру.

Юлія Метельська,

студентка Інституту філології