DSC_0762Напередодні Дня Збройних сил України:
про те, як прагнуть змінювати країну лицарі з ВІКНУ

Наталя СТАРОДУБ

Вони знають, як багато важить бойове побратимство, вони молоді й дотепні, не оминають нагоди відпочити з друзями, пожартувати й посміятися. Водночас обидва мають досвід ведення бойових дій, навчаються у Військовому інституті КНУ, нагороджені орденами «За мужність» ІІІ ступеня, переймаються подальшою долею України.
Юлій Терехов – курсант третього курсу ВІКНУ («воєнна політологія»), Богдан Пророков навчається на другому курсі за освітньою програмою «військова психологія».
Богдан підписував контракт під час строкової служби в армії, Юлій потрапив у вир бойових подій після нетривалого періоду навчання в Київському національному університеті ім. Карпенка-Карого та подій на Майдані. Обидва переконані, що саме довіра й злагодженість солдатів у складі команди – одна із головних запорук успіху тієї чи іншої бойової кампанії.
Своє перше бойове завдання із захисту Донецького аеропорту кіборгові Юлію Терехову судилося одержати невдовзі після зарахування до Збройних сил України.
– Переламним моментом був перший усвідомлений постріл під час війни, коли довелося вести прицільний вогонь. А от у Донецькому аеропорту було дуже складно: вже почалися сутички й обстріли. Перші два-три дні, мабуть, не так сильно гатили по нас, але вже з 3 вересня почастішали важкі обстріли, тривали спроби ворога захопити аеропорт значно більшими силами. Я там пробув 28 днів, від початку вересня 2014 року. Не раз брав участь у серйозних сутичках, коли здавалося, ніби вся будівля може нараз обвалитися, – аж так здригалися земля й стіни довкола, – зізнається Юлій Терехов. – Увесь той час, доки я був у Донецькому аеропорту, рідні не зізнавалися в цьому бабусі, бо має слабке серце. Довідалася вона про все від мене, аж після повернення.
Богдан Пророков служив старшим механіком і водієм у танковій роті, тож виконував переважно такі бойові завдання, де передбачалися безпосередні зіткнення з ворогами.
– Коли перебуваєш на війні, дуже хочеться вірити в зміни, які відбуваються в Україні. Я на війні від самого початку,  завершилися мої ротації тільки в 2016 році. Вояки, які багато через що пройшли у боях, не одержують належної підтримки, – ділиться Богдан своїми першими враженнями після повернення до мирного життя. –  Зараз основною проблемою для молодих хлопців-військових є те, що мобілізацію відмінено, тому досвідчених бійців доволі неохоче відпускають, наприклад, на навчання. Коли я вступав до Військового інституту, мені також доводилося нелегко: тут перевіряли теоретичні знання й фізичну підготовку, а своє керівництво довго переконував відпустити мене на навчання у ВНЗ. Проблематично було навіть доводити, що з вищою військовою освітою я зможу значно більше прислужитися в армії.
Після участі у воєнних діях Богдан Пророков небезпідставно вважає спілкування з тими, кому довіряєш, найкращою терапією для бійців, які повертаються з війни. Юнак досить серйозно ставиться до військової професії, тому не вважає за можливе створювати власну сім’ю, доки не завершить навчання. А от Юлій Терехов після повернення з війни доволі швидко знайшов особисте щастя в усміхнених очах молодої красуні-дружини та маленької донечки, із вихованням якої тато-початківець старанно допомагає, щойно сам повертається із занять у ВІКНУ.