content_1957Уперше я потрапив до Києва в 1962 році як учасник військового параду, коли проходив строкову службу в армії. У той приїзд не було нагоди відвідати Університет. Однак мрія навчатися у столичному виші не залишала солдатської голови. Тож вступати до Університету приїхав ще під час строкової служби у Збройних силах – за кілька місяців до її закічення. Умова була така: якщо солдат-абітурієнт успішно складав вступні іспити і його зараховували на перший курс – він звільнявся з лав армійських і пересідав на лаву студентську. Я пройшов вступні випробування і став студентом історико-філософського факультету. До речі, тоді він знаходився у Жовтому корпусі. Так почалося моє університетське життя…
Пригадуючи свої студентські роки в Університеті, Леонід Губерський розповідає: «Як іногородній, я жив у гуртожитку №4 (тепер це №7). Спочатку в кімнаті мешкало восьмеро студентів – усі демобілізовані з армійської служби. Хоча вона була розрахована на чотири ліжкомісця, та про незручності не думали – були молоді, завзяті та щасливі! Тому на тисняву не нарікали. А вже згодом поступово розселилися, і впродовж навчання у кімнаті жили вчотирьох. Жили скромно: чотири ліжка, етажерки для книг, шафа та посеред кімнати стіл із графином води. Підлогу  періодично треба було натирати мастикою. За порядок і чистоту нашу кімнату тричі нагороджували грамотою як взірцеву. Зауважу, що управління гуртожитком було на відповідальності студентів, бо і комендантом, і головою студентської ради гуртожитку були студенти – наші колеги.
Дозвілля організовували самі: влаштовували танці в холі під радіолу, крутили вінілові платівки (які сьогодні серед молоді знову популярні), запрошували дівчат з філологічного та історичного факультетів. Оскільки місця у холі гуртожитку було не так багато, танцювали по черзі: відтанцював свої два танці – дай місце іншому. Ходили в кіно, театр», – із приємністю згадує Леонід Васильович.