Центр комунікацій

Нобелівський лауреат з літератури за 2015 рік Світлана Алексієвич уперше після присудження премії відвідала Україну. У рамках візиту письменниця виступила з лекцією в нашому Університеті. Запланована на півтори години зустріч перетворилася на тригодинну через нескінченний потік запитань від численних шанувальників її творчості, які вщент заповнили Актовий зал Червоного корпусу.
Світлана Алексієвич розповіла про своє дитинство в українському селі на Вінниччині, навчання на факультеті журналістики Білоруського державного університету, життєвий досвід, який вплинув на її вибір та мотивував перехід від журналістської до літературної діяльності, про особливості жанру, в якому працює, про свої світоглядні принципи:

– Страждання є нашим капіталом, нашою культурою. А кохання у житті – лише миттєвість.  Я ставлюся до любові як до форми інформації. А от форма зв’язку – це страждання.
Людська пам’ять забуває себе. Коли ми молоді, живемо більше ідеалами, більше філософствуємо, а згодом життя якось звужується. Цьому потрібно завадити.
Кожна людина, якщо з нею говорити як з другом, розкриває себе. В кожного є таємниця – треба зуміти її впіймати.
Свобода – це довгий шлях. Українцям, на відміну від росіян і білорусів, вдалось вирватися. Ми зазнали поразки; те, на що мали надію, не сталося. Ми бігали по площах, сиділи на кухнях і весь час говорили про свободу. Ми сподівалися на те, що коли люди почнуть читати Солженіцина і Шаламова, вони дізнаються правду. Але цього не відбулося – ми отримали довгоочікувану свободу, але книги Солженіцина і Шаламова лежали на смітниках, повз які проходили люди. Адже їм хотілося пральної машини, а не правди.
Я пацифістка, бо ті розповіді, нещастя, страждання, провідником яких я була, змусили мене вирватися з культури війни. Я писала листи Надії Савченко: «Надю, ти прекрасна людина, але продовжуй жити, не вмирай. У тебе буде життя і ти все ще доведеш».
Корінь революції – історична образа. Але це не стосується вашої революції, адже у вас це швидше можливість вирватись у новий світ, відірватися від Росії, без якої ви зможете спокійно жити. А вона без вас – ні. Що таке Росія без України, без основ слов’янської цивілізації?
Природа не сприймає мови насильства – ми бачимо це на прикладі Чорнобильської аварії. Це був вияв протиборства природи загарбницьким та насильницьким діям людини. Це було гірше, ніж війна людей проти людей, адже був порушений порядок речей. Чорнобиль – новий світ, в якому людина боїться води, їжі, трави, звірів.
Треба вбивати ідеї замість того, щоб убивати людей. Потрібно сперечатися, говорити. Колись наші нащадки назвуть цей час жорстоким і варварським. Можливо тоді, у майбутньому, ми навчимося хоча б слухати та розуміти одне одного.