Бец До славетних постатей нашого університету належить видатний український учений Володимир Олексійович   Бец – завідувач кафедри анатомії Університету св. Володимира, який перший у світі відкрив гігантські  пірамідні клітини кори головного мозку (клітини Беца), що принесло йому світову славу.

В.О. Бец народився 26 квітня 1834 року на Чернігівщині в сім’ї дворян козацького роду. Після закінчення школи навчався в Ніжинській, а потім у 2-й Київській гімназіях, з 1853 по 1860 рр. – на медичному факультеті Університету св. Володимира. В студентські роки вивчав анатомію під керівництвом завідувача кафедри анатомії професора О.П. Вольтера – учня всесвітньо відомого хірурга М.І. Пирогова. По закінченні університету (з відзнакою) В.О. Беца залишають на кафедрі помічником прозектора і посилають на традиційне для того  часу стажування за кордоном. Молодий учений стажувався у  Гейдельберзі, Вюрцбурзі.

У період стажування у К. Людвіга він пише дисертацію «Про механізми кровообігу в печінці», в якій уперше розглядається печінка не в статиці, а в динаміці фізіологічного процесу. Цією роботою молодий учений засвідчив глибокі знання не тільки з анатомії, а й з фізики та хімії. Частина цієї праці, де йдеться про гідравлічні розрахунки, була надрукована у звітах Віденської академії наук. Важливе значення мають і його дослідження мозкової речовини надниркових залоз, що були ознаменовані відкриттям хромафінної реакції. У 1863 р.  В.О. Бец захищає дисертацію, обирається прозектором кафедри анатомії і з 1864 р. читає лекції з гістології й анатомії. З 1868 р. В.О. Бец – екстраординарний, а з 1870 р. -  ординарний професор кафедри анатомії, з 1869 р. і до 1890 р. очолює цю ж кафедру.

Бажання вивчати анатомію і гістологію мозку виникло в молодого вченого не випадково. На той час уже припускалося існування «мозкових центрів». Морфологічну основу таких центрів уперше в світі  розпочав шукати саме В.О. Бец. Цьому сприяло й те, що він багато років працював консультантом лікарні (нині – лікарня ім. І.П. Павлова).

В.О. Бец розробив оригінальний метод фіксації й ущільнення мозку, удосконалив метод його забарвлення, впровадив власний спосіб виготовлення зрізів мозку через усю півкулю, створив спеціальні ножі й пристрій та отримав зрізи головного мозку завтовшки 1/20 мм. Це дало змогу сорокарічному вченому відкрити гігантські пірамідні клітини, які відповідають за свідомі рухи людини, що  принесло йому світову славу. Він першим побачив не уніполярні (як вважали гістологи до нього), а мультиполярні (багатовідросткові) нервові клітини. Тільки після цього відкриття науковій спільноті стало зрозумілим, чому в мозку так багато нервових волокон при відносно невеликій кількості клітин. В.О. Бец довів, що відкриті ним гігантські пірамідні клітини, які отримали назву «клітини Беца», є морфологічною основою рухових центрів (регулюють діяльність скелетних м’язів), і став засновником учення про  цитомієлоархітектоніку головного мозку. Виступаючи на захист гідності різних народів, В.О. Бец показав, що форма черепної коробки не впливає на розумові здібності й таланти, довівши безглуздя расових теорій.

Відкриття В.О. Беца викликали гостру дискусію серед гістологів, фізіологів та медиків. Тому виникла  нагальна необхідність видати атлас головного мозку на основі зроблених ним препаратів. Пропозиція видати атлас за рахунок  Дрезденської академії наук надійшла в 1872 р. від професора К. Людвіга, але В.О. Бец відмовився, сподіваючись надрукувати атлас у рідному університеті. Та нерозуміння важливості його фундаментальних досліджень керівництвом університету  не дали можливості видати атлас. Це вдалося зробити В.О. Бецу лише через 10 років. «Атлас мікроскопічної анатомії головного мозку людини» (1883 р.). складався з 29 таблиць і 140 малюнків, виконаних особисто автором. Через рік світ побачила книга  В.О. Беца «Анатомічний театр університету св. Володимира, 1840 – 1884 роки».

У 1883 році В.О. Бец разом з професором Б.А. Антоновичем опублікували книгу «Исторические деятели юго-западной России», яка  була сприйнята керівництвом університету як протест проти національної політики  царської влади. Тому на святкуванні 50-річного ювілею Університету св. Володимира (1884 р.) В.О. Бец не був обраний почесним професором і взагалі нічим не відзначений. І це тоді, коли його вже знали на Сході і на Заході: неодмінний член Імператорського товариства любителів природознавства Росії, чл.-кореспондент Паризького товариства антропологів, уповноважений член Лейпцизького етнографічного музею тощо. Це привело до того, що після завершення терміну обрання В.Беца, 56-річний професор змушений був залишити кафедру та університет, віддавши йому майже 30 років науково-педагогічної діяльності. Правда,  і в таких умовах замовчування та ігнорування Володимир Олексійович зумів опублікувати результати багаторічних фундаментальних досліджень будови кісток скелету в монографії «Морфологія остеогенезу» (1887 р.) і «Атлас людского мозку» (1890 р.)

У 1890 р. В.О. Бец переходить на постійну роботу в Кирилівську лікарню консультантом.

Помер Володимир Олексійович 12 жовтня 1894 р. (у рік 60-літнього ювілею університету), не встигши повністю завершити справи зі своїм «Атласом». Його могила знаходиться на схилах Дніпра в затишному куточку Видубицького монастиря поблизу церкви Архістратига Михаїла. Чи така була його воля, чи (за словами ченців), щоб там бути похованим, треба бути майже святою людиною. І справді,  життя Володимира Олексійовича Беца є прикладом самовідданого служіння своєму народові, а його морально-етичні принципи – зразком істинного патріотизму.

 

В. РИБАЛЬЧЕНКО,

професор ННЦ «Інститут біології»,

Заслужений діяч науки і техніки України