Напередодні 70-річчя закінчення Другої світової війни на кіноекрани України, Росії, країн Прибалтики та Латинської Америки, Німеччини, Франції, Японії та Китаю вийшов найдорожчий український фільм часів української незалежності «Незламна». Його бюджет – $5 млн. Це перша стрічка вітчизняного виробництва, яку взяла у світовий прокат студія «XX Century Fox»

ПавличенкоКартина розповідає про снайпера часів Другої світової Людмилу Павличенко. У 25 років вона вже стала легендою, убивши 309 ворогів. Її відвагою та витривалістю захоплювалися генерали, з її іменем на вустах солдати йшли в бій, а вороги безуспішно полювали на неї. Вона товаришувала з дружиною Президента США та певний час жила в Білому домі, а її промова перед американським командуванням прискорила відкриття Другого фронту…

Народилася Людмила Михайлівна 12 липня 1916 року в Білій Церкві Київської області. Після закінчення 9 класів школи переїхала до Києва. З 1931 року працювала токарем на заводі «Арсенал» і завершувала шкільну освіту. 1937 року вступила на історичний факультет Київського університету.

Країна жила передчуттям війни, тож молодь активно готувалася захищати Батьківщину. Навчаючись на першому курсі, Людмила обрала для себе стрілецький спорт, демонструвала непогані результати. Крім того, займалася планеризмом і парашутним спортом. Це дуже допомогло їй у майбутньому: без належної фізичної підготовки, говорила Людмила, вилежати на позиції 18 годин поспіль було б неможливо.

Війна застала Павличенко в Одесі, де вона проходила переддипломну практику. Темою дипломної роботи мав стати її улюблений герой Богдан Хмельницький. Однак усі плани перекреслила війна. У липні 1941 24-річна Людмила добровольцем пішла на фронт. З огляду на спортивні досягнення в стрільбі її взяли на службу як снайпера в 25-ту стрілецьку дивізію.

Застосувати вміння на практиці довелося дуже швидко: фашистська армія просувалася вглиб країни. В одному з перших боїв Людмила замінила загиблого командира й дістала контузію, однак не покинула місце битви. З серпня по жовтень 1941 р. Павличенко знищила 187 ворожих солдатів та офіцерів, заживши слави героя серед своїх та безжального вбивці по той бік фронту. Про неї ходили легенди: мовляв, вона чує на відстані півкілометра, здатна підкрастися до ворожого окопу, застрелити за раз десять супротивників і непомітно втекти.

Восени дивізію Людмили перекинули на оборону Севастополя в складі Приморської армії, що відступила морем з Одеси. У боях при обороні Севастополя, аж до свого поранення в червні 1942 року, Людмила Павличенко здобула славу одного з найкращих радянських снайперів Другої світової. На той момент на її рахунку було вже 309 підтверджених знищених цілей.

Після поранення дівчину перекинули на інший фронт – дипломатичний. Наприкінці 1942 року Людмила Павличенко у складі делегації молоді та військових полетіла до Сполучених Штатів. Вона стала першою громадянкою СРСР, яку прийняли в Білому Домі, потоваришувала з Елеонорою Рузвельт. На її запрошення Людмила зголосилася на турне містами Америки. У своїх промовах вона надихала американців на відкриття Другого фронту в Європі. Знаменитими стали слова її виступу в Чикаго:

- Джентльмени, мені лише 25 років. На фронті я вбила 309 фашистських окупантів. Чи не здається вам, джентльмени, що досить уже ховатися за моєю спиною?

Після турне Людмили Михайлівни радянські дипломати зізнавалися: там, де раніше переговори тривали по кілька місяців, тепер усе вирішувалося швидко. Другий фронт було відкрито.

В Америці Людмила стала справжньою знаменитістю, її обличчя прикрашало передовиці видань, а знаменитий кантрі-співак Вуді Гатрі присвятив їй пісню «Miss Pavlichenko».

Після США Павличенко виступала в Канаді та Великобританії. Повернувшись на Батьківщину, тренувала снайперів у школі «Постріл». Бойові заслуги Людмили відзначили вже наприкінці 1943 року – присвоїли звання Героя Радянського Союзу.

Наприкінці 1944 року уславлена героїня повернулася до Київського університету, наступного року з відзнакою закінчила історичний факультет і була зарахована до аспірантури. Згодом переїхала до Москви, де працювала науковим співробітником Головного штабу ВМФ.

Іменем Людмили Павличенко названо вулиці в Севастополі та Білій Церкві, в її рідному місті є меморіальний музей. «Незламна» – перший фільм, присвячений героїні, хоча раніше її образ запозичили до іноземного фільму «Ворог біля воріт».

Для багатьох українців, які ще не знають сюжету «Незламної», сама назва картини асоціюється з незламною Надією Савченко, яка сьогодні веде свою боротьбу в російській в’язниці. Коментуючи таку думку, режисер картини Сергій Мокрицький зазначає:

- «Незламність» почалася не з Савченко. Вона була і в Олексія Мересьєва, і в Людмили Павличенко, і в Тараса Бульби. У нас незламних хоч греблю гати! В нас багата історія, яка почалася не вчора на Майдані…