ВинничукЩорічно 23 квітня відзначається Всесвітній день книги та авторського права, починаючи з 1996 року. Наш університет має традицію проводити в цей день зустріч із відомими письменниками. Цьогоріч за сприяння проректора Володимира Бугрова до нас завітав український журналіст, письменник, редактор, перекладач Юрій Винничук. Модератором зустрічі була директор Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознаства Оксана Данильченко.

Юрієві Винничуку вдається все – і детективи, і еротична, і пригодницька, й історична, і мала проза, казки й переклади. Широкий діапазон праць українського письменника вражає, проте не дивує. Адже талановита людина талановита в усьому. На зустрічі зі студентами Юрій Павлович розповів про свій непростий літературний шлях.

«Творчий шлях почав з літературних статей у радянський період, які не подобалися компартії. Згодом зайнявся перекладами. Працював редактором різних газет. Загалом мені подобається працювати в газеті. Якось головний редактор попросив мене створити скандал. От я і написав «Щоденники Роксолани». Друг-сходознавець посприяв цій справі, надавши деякі документи того часу. Я начитався їх, аби стиль щоденників відповідав духові епохи. І видав скандальні факти про Роксолану, яка насправді не виявляла своєї українськості, навіть християнськості, але була напрочуд кмітлива й вигадлива, про це свідчать її вчинки», – згадує пан Юрій.

Серед книг Юрія Винничука три, за його словами, написані безпосередньо про нього – «Весняні ігри в осінніх садах», «Діви ночі» та «Танго смерті». «Я пишу реалістично лише про себе. Всі інші книги – це містика, фантастика. Але загалом у кожного створеного мною персонажа є щось від мене самого.

Наразі пан Юрій працює над книгою про події 17 ст. (1645-1646рр.) у Львові. Його турбує також нинішня складна ситуація в Україні, оскільки Україна для нього – життя. Тому й не дивно, що письменник бореться з усім антиукраїнським, відверто висловлюючи думки з приводу політиків та абсурдних ситуацій з ними.

Література в Україні не має повноцінного життя, за словами Юрія Павловича. Це все спричинене слабкою журналістською літературою. Але ця ланка розвивається. «Наразі відсутня ввічливість у журналістів та повага до тих, у кого вони беруть інтерв’ю. Інколи мені телефонують і кажуть: «Можна у Вас взяти інтерв’ю? Ми чули, Ви щось там написали». Люди, подивіться в Інтернеті як називається книга та прочитайте про неї. От, наприклад, у Німеччині навіть перекладачі, які зі мною працювали, читали мої книги перед презентаціями. Це приємно і ввічливо з їхнього боку», – каже Юрій Винничук. Про літературне життя в Україні автор також наголошує, що українська література потужна, але держава не популяризує своє за кордоном та не сприяє перекладознавству в Україні. «Наша література збіднена. Оскільки переважно видається те, що вивчається в школах і вишах. А це прикро. Нашому літературному просторові не вистачає українських перекладів іноземних авторів. Адже письменник має ознайомлюватися зі світовою класикою і бути у вирі літпроцесу. Тому потрібна підтримка держави, перекладна література та оцифрування фондів бібліотек для єдино правильного розвитку української літератури», – наголошує Юрій Винничук.

 

Олександра КАСЬЯНОВА,

 Фото В. Попова, прес-центр ІФ