колаж-3Чимало курсантів Військового інституту КНУ є учасниками бойових дій на Сході України. Серед них – Дмитро Перепелиця та Віталій Білобородов. Обом нині по 19 років.

До 9 класу Дмитро жив у Слов’янську. Найстрашніші хвилини пережив 11 травня 2014 року, коли у його двір заїхали танки і почали вести вогонь, у відповідь полетіли постріли в будинок. Хлопець прокинувся о 4-й ранку через те, що на кухні повилітали шибки. Як єдиний чоловік у домі, взяв на себе командування, наказав мамі та бабусі збиратися й бігти до бомбосховища. Наступного дня 15-річний Дмитро манівцями вибрався з міста й подався до Києва.
– Про переїзд розмірковував недовго, – ділиться спогадами Дмитро. – На той час у Слов’янську вже не було води, завтра могло не стати світла чи газу. Обстановка в місті була занадто напруженою, страшно вийти надвір, у місті залишалося дуже мало людей – виїздили всі, хто міг.
Дмитро Перепелиця вступив до військового ліцею імені Івана Богуна. Було непросто звикати до казарми, режиму, але спілкування допомагало, курсанти швидко здружилися. До того ж, у ліцеі опинилися ще кілька хлопців зі Слов’янська.
Спершу Дмитро мріяв стати військовим лікарем, тепер навчається на військового юриста. Служив у 101-й окремій бригаді охорони Генштабу ЗСУ, виконував бойові завдання з охорони бойового штабу ООС у Донецькій області. Сьогодні майбутній військовий юрист Дмитро Перепелиця переконаний, що зможе забезпечити виконання закону у війську на всі 100%, адже сам не сприймає безладу, порушення дисципліни чи недотримання правил.

Віталій Білобородов служив у артилерії неподалік Авдіївки. Він також випускник військового ліцею – Сумського «Кадетського корпусу» імені І. Харитоненка.
Підрозділ Віталія вийшов з АТО без втрат – як бойових, так і небойових. Їм пощастило, переконаний Віталій, завдяки добрій підготовці, чіткій мотивації та злагодженим діям.
– Коли кожен виконує свою роботу, перебуває на своєму місці – підрозділ працює, як злагоджений механізм, – пояснює курсант. – Тут все, як у годиннику: якщо одна деталь не працює, то все йде шкереберть.
«Піхота дякує!» – найутішніше чути для артилериста у відповідь за роботу, стверджує Віталій. Тепер він навчається у ВІКНУ на воєнного політолога. На думку юнака, посада заступника командира роти з морально-писхологічного забезпечення, з якою він пов’язує своє майбутнє, дуже актуальна сьогодні у Збройних силах України: «Люди моєї професії покликані не тільки підтримувати дисципліну в підрозділі, а й допомагати бійцям почуватися однією родиною». Коли Віталій служив у зоні бойових дій, з ним також працював заступник по роботі з особовим складом – випускник ВІКНУ.