з прапоромПід час обговорення Звіту ректора за 2018 рік на конференції трудового колективу усіх присутніх вразив виступ доцента Інституту філології Олесі НАУМОВСЬКОЇ на тему національно-патріотичного виховання
в університеті. На численні прохання читачів публікуємо матеріал
за виступом

Теперішні молоді українці як ніколи повинні усвідомлювати, що у світі, в якому ми живемо, тільки ті вартості мають майбутнє, за які людина готова боротися, які готова боронити, жертвуючи всім, навіть найдорожчим – власним життям. І серед тих цінностей перша – Україна, наш український народ, наша рідна земля і наша українська держава. А найбільш прогресивною частиною суспільства, його рушійною силою в усі часи були й залишаються студенти. Тому національно-патріотичне виховання студентства – завжди на часі, а вже ж нині важливе вкрай!
Наш університет перебуває в авангарді з-посеред інших вищих навчальних закладів України і в цій сфері. Саме наші студенти одними з перших вийшли на Революцію гідності. Саме наші студенти боронили й продовжують боронити від ворога українську землю на її східних кордонах. Лише з нашої кафедри фольклористики двоє хлопців (Станіслав Григоренко, Максим Вертюк) і одна дівчина (Тетяна Шеляг) пройшли пекло війни. Наші студенти-славісти Павло Мороз і Марина Лютенко пішли на фронт добровольцями відразу після свого першого курсу. Десантником-командиром аеророзвідки став аспірант-кореїст (нині вже викладач) Денис Антіпов. А як не згадати відомого і в Україні, і за її межами Народного героя України, нагородженого Президентом України орденом «За мужність» Сергія Козака, який вивчає право в нашому університеті! І як не схилити голову перед подвигом студента-японіста, «кіборга» Святослава Горбенка, який загинув у Донецькому аеропорту…
Я нещодавно повернулася з лінії вогню, тож дозвольте мені говорити про те, що мені знайоме й близьке, – волонтерство, пов’язане так чи інакше з допомогою фронту.
В університеті волонтерська діяльність доволі багатогранна: наші студенти, викладачі, співробітники практично кожного підрозділу постійно допомагають дітям із сирітських притулків, пораненим у військових госпіталях, військовим на Сході, працюють у реабілітаційних центрах, беруть участь в організації і проведенні різноманітних університетських заходів.
Зокрема, співробітники нашої кафедри і Центру фольклору та етнографії Анжеліка Рудницька й Ірина Барамба, а також студенти нашої кафедри їздять на Донбас із концертами; завідувач кафедри професор Олена Івановська читала просвітницькі лекції в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля у Сєвєродонецьку.
З перших днів війни на базі Інституту філології виникла спільнота «Хто чим може – фронту допоможе», яка об’єднала студентів, випускників, викладачів, співробітників не лише ІФ, а й усього університету. Вона не припиняє роботу й досі.
Здійсненого за роки війни не перелічити:
• кілометри маскувальних сіток, які на перервах і після занять плели студенти разом із викладачами;
• тонни продуктів, які збирали, пекли, варили, купували і передавали воїнству ледь не щотижня;
• сотні комплектів форми, взуття, військового одягу, термобілизни, хімічних грілок, побутової техніки і хімії, маскувальних костюмів і амуніції;
• ліки. Багато ліків різного призначення, які передавали і безпосередньо воякам, і парамедикам, і фронтовим лікарям;
• різноманітні інструменти, комп’ютерна техніка, придбані для потреб армії біноклі, планшети для управління безпілотниками, прибори нічного бачення, тепловізори, каліматори та деякі речі, про які навіть тут поки говорити не можна.
Нині забезпечення війська є незрівнянно кращим, ніж на початку війни. Але воїни так само потребують уваги, турботи, тепла і спілкування.
Тільки за 2018 рік ми здійснили п’ять поїздок на фронт. Кожна така поїздка – у найгарячіші точки по всій лінії фронту (як кажуть воїни, «на нуль»). А це – сотні усмішок на обличчях наших захисників, безліч обіймів і слів підтримки, близько 10 тисяч кілометрів дороги. Хочу подякувати моїм супутникам: аспірантці-японістці Наталі Наумовській, випускниці-літературознавцю Євгенії Гончарук, випускниці-японістці Роксолані Орловецькій, аспірантці-фольклористці Ярині Закальській.
Вартість кожної з таких поїздок – близько 20 тис. гривень, щомісячні посилки на фронт «коштують» від 10 до 20 тисяч. Усе це неможливо було би без постійної активної роботи й підтримки не лише громади Інституту філології, а й представників різних інститутів і факультетів (зокрема, Інституту біології та медицини, Інституту журналістики, факультету інформаційних технологій, історичного, хімічного й фізичного факультетів, Центру комунікацій, Відділу академічної мобільності і ректорату). Спасибі за постійну допомогу Соціальному департаменту студентського парламенту університету, зокрема Юлії Бурмай і Руслані Цегельській, які допомагають і в різних зборах, акціях. Тільки-но позавчора ми відправили на фронт понад сотню банок домашньої консервації і «шоколадні листи бійцям», зібрані з їхньої ініціативи студентами.
На знак вдячності воїни передають «сувеніри з фронту» – порожні вже гільзи, уламки снарядів тощо, які після перемоги, за згоди адміністрації, можуть стати експонатами куточку-музею в університеті.
А ще прапори, підписані для нас воїнством. Найціннішим із них є прапор, який залишив мені на збереження до Перемоги танкіст 93-ї бригади. Із цим прапором він виходив з Іловайського котла, воює і нині. Я мрію швидше повернути цей прапор його власникові-воїну. Адже де майорить український прапор, там є Україна!
Переконана, завдяки нашій згуртованості і любові до рідної країни здійсниться те, за що борються воїни на Сході. Україна поверне свою цілісність!

Національно-патріотичне виховання в університеті є багатоплановим і багатоаспектним:

* Лекторії, присвячені питанням національної історії, державної політики тощо, конференції, наукові гуртки, обмін досвідом.
* Зустрічі з героями АТО /нині – ООС/, представниками громадських організацій.
* Мистецькі заходи: концерти, перегляд фільмів патріотичного спрямування, зустрічі з творчими колективами нового патріотичного українського кіно.
* Флешмоби патріотичного характеру.
* Благодійні ярмарки, поїздки, акції.
* Ушанування жертв Голодомору 1932-33 років, покладання квітів до пам’ятного знаку «Меморіал жертв Голодомору», запалення свічки пам’яті у всіх навчальних корпусах Університету та інше.