Лариса Кіт
Директорка Центру дослідження країн Африки КНУ
Вікторія Улиганець поділилася особистими спостереженнями
за життям племен Східної Африки
Лекція відбулася в Музеї Ханенків і стала фінальним акордом першої тематичної виставки, присвяченої найспекотнішому континенту світу. Прикметно, що захід пройшов в один із найхолодніших днів київської зими, але попри мороз, зібрав широке коло зацікавлених слухачів.
Вікторія Улиганець щойно повернулася з Уганди – дев’ятої країни в її антропологічних дослідженнях. Раніше вона працювала в Ефіопії, Південному Судані, Бурунді, Танзанії. Тема лекції – «Життя і щастя в Східній Африці. Особисті спостереження» – була обрана невипадково. Перший і головний акцент, на якому наголосила дослідниця: ці люди справді щасливі – і саме з такої позиції вона розповідала про їхній світ.
Східна Африка – це сотні етнічних груп (лише в Уганді їх 54), кожна з яких живе за суворими правилами клану. Для успішного спілкування у племенах важливо знати етикет: навіть положення тіла під час розмови з вождем має значення. Віра в чаклунство й обряди тут залишається непохитною, а ідентифікація з державою – часто другорядною. Водночас держава намагається викорінювати найжорстокіші практики.
Особливе місце в житті племен займає обряд ініціації. Другий шанс у ньому неможливий. Він може бути безболісним і символічним або ж надзвичайно жорстким – як, наприклад, місяць виживання на самоті в лісі. Естетика тіла також має глибокий сенс: шрами, татуювання, прикраси є знаками статусу та ідентичності, а для чоловіків – ознаками жіночої привабливості.
Лекція торкнулася й шлюбної культури: шлюб у цьому світі – це регламентована кланом угода з чіткою «ціною» нареченої. Сімейні обов’язки, спадковість і навіть доля дітей суворо визначені традицією. Окремо йшлося про трагічну долю так званих «мінґі» – «проклятих» дітей, яких у племінному світогляді вважають загрозою для спільноти.
У цьому світі, наголошує Вікторія Улиганець, немає жорстокості в нашому розумінні – це спосіб захисту клану. Це світ надзвичайно світлих людей, позбавлених зла й амбіцій. Їх не потрібно «виправляти» чи ламати – важливо зрозуміти й зберегти.
Нині племена поступово змінюються: з’являється одяг, телефони, зовнішні заборони. За кілька десятиліть ці культури можуть зникнути або асимілюватися. Саме тому польові дослідження Вікторії Улиганець є унікальними. Цей досвід вона передає студентам магістерської програми з африканістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка – єдиної на сьогодні в Україні.
Фото Музею Ханенків
