Війна випробовує університети не лише на стійкість духу, а й на міцність стін, мереж і систем життєзабезпечення. Зима в умовах енергетичної кризи стала для КНУ справжнім тестом на витримку
й відповідальність. Про холод у корпусах і тепло в серцях,
генератори й сонячні станції, аварійні виклики 24/7 і віру в майбутнє розповіла проректорка з науково-педагогічної роботи
(перспективний розвиток та інфраструктура) Лариса Сохатюк

– Чи була цьогорічна підготовка до опалювального сезону особливою з огляду на енергетичну кризу?
– Загалом підготовка була традиційною. Але досвід уже кількох воєнних зим змусив нас діяти більш прагматично. Зокрема, ми заздалегідь закупили запас ОСБ плит, розуміючи, що можливі пошкодження будівель через обстріли. І цей запас знадобився: коли внаслідок ворожої атаки постраждала будівля Міністерства освіти і науки України на Берестейському проспекті, саме Університет оперативно допоміг закрити там вибиті вікна.
Водночас ми усвідомлювали: будь-які пошкодження корпусів у зимовий період безпосередньо впливають на температурний режим. На жаль, ситуація з ураженням тепломереж призвела до того, що низка корпусів – від ННЦ «Інститут біології та медицини» до ВІКНУ – залишилися частково без опалення. Ми змушені були неодноразово зливати воду з систем, оскільки тиск при подачі теплоносія був недостатнім для можливості експлуатації системи теплопостачання в будівлях.
– Наскільки критичною є ситуація з температурою в корпусах?
– Подекуди вона справді критична. Наприклад, на Фізичному факультеті фіксували чотири градуси тепла. Частина системи опалення зазнала пошкоджень внаслідок розмерзання – її потрібно прогрівати, відсікати окремі ділянки, перекладати мережі. До того ж ці комунікації дуже старі. Через брак ресурсів у попередні роки регламентні строки поточного й капітального ремонту не завжди дотримувалися, і це дало про себе знати. Стан мереж, відверто кажучи, наразі незадовільний.
Саме тому ми запровадили щоденний температурний моніторинг. Служба експлуатації корпусів у спеціальній робочій групі щодня звітує про показники подачі та зворотного потоку теплоносія та фактичну температуру в приміщеннях.
– А яка ситуація з опаленням у гуртожитках?
– У гуртожитках ситуація загалом краща. Найбільше проблем було й залишається у гуртожитку № 15, певний час складно було і в № 14. У Студмістечку ми, так само як і в навчальних корпусах, запровадили щоденний моніторинг температур.
– Скільки студентів нині проживає в гуртожитках?
– На сьогодні у 22 гуртожитках фактично проживає 2067 осіб. На початку було понад 2300. Зменшення є, але воно не критичне.
– Чи довелося через холод і відключення електроенергії корегувати навчальний процес?
– Семестр розпочали, як і планували, 26 січня. Водночас структурним підрозділам, факультетам й інститутам рекомендовано до кінця лютого використовувати дистанційні технології навчання. Це вимушений, але зважений крок.
– Цієї зими було чимало снігопадів. Як організовано прибирання територій Університету?
– Території закріплені за корпусами, гуртожитками, Студмістечком, частину обслуговує відділ інфраструктури. У кожному підрозділі є відповідальні працівники. Снігоприбиральної техніки небагато: маємо три трактори, один із них нині на ремонті. Два працюють: один у Студмістечку, другий у Ботанічному саду та біля Червоного корпусу. Також використовуємо ручні снігоприбиральні машини й, звісно, лопати.
Людського ресурсу, на жаль, бракує – знайти двірників тепер надзвичайно складно.
– У яких умовах нині працюють служби експлуатації?
– Часто – у ручному режимі й фактично 24/7. Відсутність електроенергії одразу впливає і на тепло, і на воду. Працює аварійна диспетчерська служба: реагуємо на прориви, засмічення, перебої з електрикою, перевантаження мереж у гуртожитках. Це щоденна, напружена робота.
– Університет – це не тільки навчальні корпуси, а й ще чимало споруд. Як вони пережили рекордні морози? Чи не постраждали унікальні колекції Ботанічного саду?
– Ми дуже за це хвилювалися, але всі колекції вдалося зберегти. До оранжерей Ботсаду подавався теплоносій достатньої температури. Навіть знаменита пальма Лівістона не постраждала. Найнижча температура в оранжереях сягала плюс 14 градусів, але це у тих зонах, де рослини менш вибагливі до тепла.

Адміністрація Університету опікується всіма його будовами, навіть найдальшими. У пікові морози проректорка Лариса Сохатюк навідувала з робочими поїздками і Канівський природний заповідник, і спортивно-оздоровчий табір «Мрія», що в Обухівському районі, і Хутір Жуків, і навчальну базу в с. Лісники. Зокрема, фото до інтерв’ю зроблено якраз під час візиту до табору «Мрія».
«Піклуємося про всі структурні підрозділи КНУ, щоб люди відчували себе членами університетської спільноти попри всі відстані, – пояснює Лариса Михайлівна. – Адже співробітники віддалених підрозділів не завжди самі можуть привезти подання щодо своїх потреб. Також намагаємося оперативно вирішувати проблеми, які виникають у людей на місцях».

У Канівському природному заповіднику ситуація складна: електроенергію там подають лише кілька годин на добу, а без світла не працюють насоси опалення. Ми придбали для Канівського заповідника 10 тонн вугілля – це єдиний об’єкт Університету, де воно використовується. Крім того, туди буде передано інвертор з акумулятором.
– Скільки генераторів нині має Університет?
– Загалом на балансі КНУ 48 генераторів різної потужності. Найпотужніші встановлені в Червоному корпусі, Університетській клініці, Центрах харчування, Інформаційно-обчислювальному центрі. Є також менші – на 5-7 і 20 кВт. Важливо розуміти: навіть великий генератор не може забезпечити живлення всього корпусу, зазвичай це близько 40 % площі.
Ми дуже серйозно ставимося до безпеки: експлуатація генераторів погоджується з інспекцією з праці, призначаються відповідальні особи. Нещодавно Університет отримав у подарунок ще чотири генератори – їх передали в гуртожитки, нині триває оформлення дозвільної документації.
– Чи використовує КНУ альтернативні джерела енергії?
– Так, і цей напрям ми активно розвиваємо. В ННІ «Інститут геології», на ФРЕКС, на Фізичному факультеті вже працюють сонячні станції, ще кілька – змонтовані або готуються до запуску в ННЦ «Інститут біології та медицини» та на ІОЦ. Поки що це додаткове, а не основне джерело енергії, але рухатися в цьому напрямі доводиться дедалі швидше.
– Коли з дня у день працюєш у таких напружених умовах, щось неодмінно має надихати. Що дає вам відчуття майбутнього?
– Наші діти. Наші соціальні проєкти – Зимова школа для дітей співробітників, проєкт «КНУшки». Це маленькі, але дуже важливі цеглинки майбутнього. Коли бачиш зацікавлені очі дітей, розумієш, заради чого працюєш навіть у найскладніших умовах.
Попереду в нас великий обсяг роботи: енергоефективність, енергоменеджмент, термомодернізація корпусів разом із Європейським інвестиційним банком, утеплення гуртожитків, встановлення нових сонячних станцій. Рухаємося далі – крок за кроком, попри всі виклики.
Спілкувалася Лариса Кіт