У дні ювілею Київського університету хочеться неодмінно згадати теплим словом першого ректора нашої «альма матер» – Михайла Олександровича Максимовича. Про нього сказано вже багато, але далеко не все, і до того ж кожне нове покоління студентів і викладачів бачить його по-своєму, додає щось нове і в дослідження його творчості, і взагалі у сприйняття його світлого образу.

Максимович!!!!!… Начальство спершу не хотіло         чути про те, що Михайло Максимович – талановитий біолог – збирається перевестися до Києва і зосередитися на словесності. (Між іншим, на захисті магістерської дисертації вченого – «Про системи рослинного царства» – були присутні не тільки біологи, а й багато літераторів і навіть великий польський поет Адам Міцкевич). Михайло Олександрович писав, що створення університету в Києві «потягнуло мене туди нездоланною силою». М. Гоголь писав до М. Максимовича, що міністр нарешті погодився на переведення, бо для викладання словесності «не знаходиться більш достойної людини». Прийнявши посади завідувача кафедри словесності й ректора Київського університету, вчений виголосив промову «Про значення і походження слова». Промова-лекція віддзеркалювала популярні в другій половині XVIII – на початку ХІХ століття роздуми про походження мови, божественну роль слова, місце словесності в людському світобаченні.

У 1876 – 1880 рр. у Києві побачило світ тритомне видання творів Михайла Максимовича, куди ввійшли праці з найрізноманітніших галузей людського знання. Гортаючи сторінки цих старих книжок, дивуєшся: як зумів він поєднати в собі різнобічні таланти – біолога, історика, мовознавця, фольклориста, поета? Він видав знамениті «Малоросійські пісні», ґрунтовно досліджував походження української мови, уважно цікавився навіть такою складною (особливо у 20-х рр. ХІХ століття!) проблемою, як еволюція людини.

Багаторічна працівниця Університету, голова його Ради ветеранів і Ради старійшин професорка Маргарита Карпенко в багатьох публікаціях обґрунтовувала роль Михайла Максимовича як засновника київської історико-філологічної школи, що разом із харківською школою мовної філософії Олександра Потебні заклала підвалини подальших успіхів українського мовознавства, а також істотно вплинула на розвій фольклористики, історії, культурології. Саме Максимовичеві належить найважливіша аргументація самостійності української мови серед інших слов’янських і визначення основних напрямків дослідження українського фольклору та його мовних особливостей.

Будучи прихильником того підходу, який у наш час дістав назву міждисциплінарного, Максимович інтерпретував історію, документи на основі комплексного вивчення усних оповідей і писемних джерел, розглядав версії походження історичних назв і висував власні: так, йому належить гіпотеза походження титулу гетьмана, що, хоч і не була підтверджена дальшим розвитком етимологічної науки, все ж показала авторську концепцію джерел козацької державності. Максимович здобув визнання і як києвознавець, що слід розглядати в контексті його зацікавлення історією міст України починаючи з періоду Київської Русі.

До найважливіших внесків Михайла Максимовича в мовознавчу науку слід віднести здійснену ним класифікацію слов’янських мов – одну з перших у лінгвістиці, де українська мова дістала власне класифікаційне визначення, і визнання ним спільного походження мов світу й спорідненості між мовними родинами – що тільки в ХХ столітті стало предметом більш детального наукового розроблення.

Максимович для нас є прикладом того, як слід шанувати українську землю, мову, літературу, культуру, історію. «Не покину, поки згину, мою Україну», – писав він в одному з віршів. Він із величезним пієтетом ставився до великого Тараса Шевченка, безмірно радів його поверненню із заслання і відчував величезну скорботу з приводу смерті Кобзаря. Максимович присвятив Шевченкові вірші, які вражають силою почуття.

Михайло Максимович похований на своєму хуторі Михайлова Гора біля села Прохорівки на Черкащині. Я відвідав це місце. Поклонився його могилі й подумав: кожен, чия доля пов’язана з Україною, мусить відвідати Тарасову гору, і кожен, хто зв’язав своє життя з Київським університетом, має хоч раз побувати в іншому куточку Черкаської землі – на могилі Михайла Максимовича, першого ректора Київського університету.

 

Юрій МОСЕНКІС,

професор Інституту філології, член Болгарської академії наук і мистецтв